Мабуть, це вже в нашій вдачі, що ми губимо великі справи через недбальство в малих; залишаємо великі справи і борсаємося без потреби біля другорядних. Такою справою є в нас становище і власті Верховного Архиєпископа, що згідно із недвозначним висказом церковного права і нашої традиції має права рівні патріяршим. Про те, що ми мали Верховного Архиєпископа з такими правами, мусили нам пригадати (не дати, як дехто деколи повторює!) аж відповідні авторитетні чинники. Про те, що Галицький митрополит – спадкоємець Київської митрополії – одержав ці великі права тієї митрополії, забезпечені Берестейською унією, ми не знали довгий час, а коли їх поставлено в кодексі у 1957 році і наші правники про те знали, ми сумнівались у ті історичні права. Відома деклярація Конгрегації для Східних Церков, що нам це пригадала і сумніви розвіяла, так і починається словами ad dubium (лат. «на сумнів»). Щоб ми не забули і не сумнівались, згадану декларацію потвердив сам Папа Павло VI і сказав її опублікувати: approbare dignatus est, iussique hanc declerationen publici iuris fieri.
Повністю матеріал читайте у друкованій версії журналу.
