Атеїстична імперська держава не бажала толерувати Церкву, яка була «українською католицькою духовною спільнотою»1, однак її єрархія, духовенство і вірні не змирилися з насиллям влади. Відмова возз’єднатися з РПЦ та бажання залишитися в єдності з Апостольським престолом стало головним мотивом утворення «Мовчазної Церкви». Греко-католики в підпіллі, яких часто таврували «агентами Ватикану», будучи вірними Папі, завжди очікували на підтримку з боку Апостольського престолу. І справді отримували її.
Тут, зокрема, можна згадати офіційні документи, які виходили на підтримку УГКЦ, звільнення митрополита Йосифа Сліпого, отримання статусу Верховного архиєпископства, творення єрархічних структур у діаспорі. Проте найголовнішою справою для греко-католиків була підтримка у їхньому змаганні за легалізацію УГКЦ в Радянському Союзі.
Від початку свого понтифікату Іван Павло ІІ заявив про цілковиту підтримку УГКЦ. Уже легендарними є його слова, що «Мовчазна Церква про- мовлятиме устами Петра». Патріарх Йосиф Сліпий у зверненні з нагоди вибору нового Папи заявив: «Він знає, що значить терпіти, бути переслідуваним, не мати прав. Він знає, що це безбожний комунізм. Він теж знає, що таке спрага за правдою».
Свою позицію щодо УГКЦ Іван Павло ІІ невдовзі після вступу на папський престол представив у двох листах до Йосифа Сліпого в березні 1979 року, в яких наголосив на необхідності «забезпечити право існування, громадянство українцям-католикам у їхній батьківській землі».
Іван Павло ІІ дозволив скликати синоди єпископів УГКЦ на поселеннях. Ці кроки Папи викликали не- гативну реакцію Московського Патріархату. В листі від 22 грудня 1980 року Патріарх Пімен (Ізвєков) пригрозив зупинити екуменічні пере- говори. Проте Іван Павло ІІ і надалі намагався однаково дбати про два важливі для Католицької Церкви ас- пекти: продовження діалогу з РПЦ і захист прав католиків (обох обрядів) у Східній Європі.
Повністю статтю читайте у паперовому варіанті
