Говорім правду, а не півправду

(З приводу появи нового числа Церковних Вістей Апостольського Екзархату
Української Католицької Церкви у Великій Британії)

Не можна поминути мовчанкою появу нового числа Церковних Вістей, що є неперіодичним додатком до журналу «Наша Церква» і офіціозом єп. А. Горняка, бо в них є чи мало півправд, які є дуже небезпечні. Тому треба виявити ці півправди, щоби на цьому не терпіла справа. Від грудня 1975 р. до квітня 1977 р. появилося тільки одне число Церковних Вістей, яке має 16 сторінок і майже все присвячене конфліктові, що постав на терені Великої Британії між єп. А. Горняком і мирянами. Конфлікт, що постав осенню 1975 р. і триває по сьогодні, й покищо немає жадних познак на замирення. В цій справі Крайова Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій Помісної УКЦеркви улаштувала 20 квітня ц.р. зустріч з українською пресою і представниками українських крайових організацій та установ на якій подано ціле тло конфлікту та просила щоби поодинокі організації й установи писали листи й впливали на єп. А. Горняка, щоби він робив всі можливі заходи для зліквідовання цього конфлікту. Про це була обширна інформація у попередньому, травневому числі За Патріярхат. Не приходить ся тут згадувати й підкреслювати скільки конфлікт на терені Великої Британії приніс й ще приносить шкоди нашій Церкві не тільки у Великій Британії, але й у діяспорі.

Церковні Вісті ніби присвячені виясненню конфліктових справ, але, нажаль нічого не вияснюють. Жалко, що в головній статті під назвою «В ім’я Боже» так мало Божого — правдивого. Правда, папір належить до такого матеріялу, що все видержує. Читаючи Церковні Вісті, необзнайомлений читач скаже, що можна вимагати від єп. А. Горняка, який є за патріярхатом нашої Церкви. Єп. Горняк підписав у 1969 р. спільного листа до Папи Павла VI у справі піднесення УКЦеркви до гідности патріярхату, окремо писав до Святішого Отця в 1971 p., до Апостольської Делегатури у Лондоні й Східної Конгрегації у Римі, щоби Блаженнішого Отця Йосифа визнано патріярхом. Все це гарно, але нажаль це тільки півправди і про це єп. А. Горняк дуже добре знає. Відомою є істина, що немає нічого небезпечнішого як воювати півправдами.

Щоби не бути голословним, подивімся, що у Церковних Вістях стверджується: «Наша Церква у Великій Британії, в комплексі цілої патріярхальної справи, стала чомусь від половини 1975 року полем «випробування зброї». З’явились несподівані «бойовики», які забажали рубом поставити справу і способом «революції» довершити розпочате патріярхальне старання нашої Ієрархії, відсуваючи на бік Церковні Декрети та виразне рішення Вселенського Архиєрея»… Скільки ж тут півправд?

Справді, конфлікт почався після пам’ятних Українських днів у Римі, що відбулись з нагоди Божого 1975 року. Чому до цього часу було спокійно? Зовсім просто, як говорить наша пословиця — до часу збанок воду носить або кажуть, що брехня має короткі ноги. Єп. А. Горнякові вдавалось довгий час заспокоювати мирян неправдою, мовляв я є за патріярхатом, але в дійсності нічого для цієї справи не робив. Не здійснював ухвал і постанов Архиєпископських Синодів Помісної УКЦеркви у яких брав безпосередню участь. Миряни з Великої Британії під час Українських днів у Римі наявно побачили, що єп. А. Горняк що іншого говорить, а що іншого робить. Треба ж єп. А. Горнякові пригадати — хто підносив голос, роблячи, немов донос на Патріярха Йосифа, що мовляв Патріях Йосиф немає довіря до Апостольської Столиці і тим самим Святішого Отця тому що переписав Церкву Святої Софії на Т-во Свята Софія. Чи 18 років каторги, це ще замало доказів довіря до Апостольської Столиці й Святішого Отця? Зовсім неправдою є, що тільки терен Великої Британії став полем «випробування зброї», бо ж в США цю «зброю випробовували» значно скоріше. Різниця може бути тільки у методах й засобах. Треба Богу дякувати, що є у нас таке мирянство, що не дозволяє нашим удільним князям нівелювати й пристосувати нашу Церкву до латинської.

Не «бойовики» і не способом «революції» довершено патріярхат нашої Церкви. Пощо писати таку неправду? Відомо сьогодні для всіх, що після довгих заходів, прохань і домагань у різних інстанціях Ватикану і Апостольській Столиці з Папою включно Верховний Архиєпископ Отець Йосиф рішився прийняти титул Патріярха і власне під час Українських днів у Римі 1975 р. у базиліці св. Петра й на його гробі була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа під час якої офіційно о. д-р Іван Гриньох підніс возглас за Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси Помісної Української Католицької Церкви Отця Йосифа. Це історичний факт якого ніхто не може ні заперечити, ні уневажнити. Владико, це не були «бойовики» і це не була «революція»! Пощо таку велику справу зводити до невластивих форм. У Церковних вістях також покликається на Декрети, про які декрети йде мова? Ми знаємо, що Вселенський Собор Ватиканський II прийняв постанову, щоби для Східних Церков утво­рити патріярхати там де цього вимагатиме потреба. Чи може наша Церква не виявила ще цієї «потреби»? Покликатись на рішення Вселенського Архиєрея не варто, бо вони не мають жадних дійсних основ. Рішення Папи Павла VI подиктовані політичними, а не канонічними і пасторальними, причинами. Це незаперечний факт, про який говорять і пишуть чужинецькі богослови. Це, що сталося в нашій Церкві, себто, що наша Церква стала патріяршою є закономірним й життєвим процесом. Це не сталось, як деус екс махіна, але має свої глибокі коріння в історії нашої Церкви, сягаючи до Києво-Галицького Митрополита В. Рутського. Пригадаймо добу о. Маркіяна Шашкевича, де наша Церква мала одержати патріярхат, якщо б не стався переворот у Австро-Угорщині і не повалено уряд Меттерніха. Тоді не було ні канонічних, ні пасторальних перешкод і був відповідний час. А що сьогодні?

Церковні Вісті стараються справу конфлікту на терені Великої Британії звести до одної політичної партії, щоби таким чином звузити до малої групи людей. В дійсности так воно не є, бо подавляюча частина української громади на терені Великої Британії піддержує існуючий патріярхат Помісної УКЦеркви на чолі з Патріярхом Йосифом. Тільки не замітна група людей, яка завдяки поставі єп. А. Горняка також поставилась до існуючого патріярхату негативно. Правда, вони також, як і єп. А. Горняк є за українським патріярхатом, але не існуючим!

Цікаво, що в цьому чотири сторінковому виясненню конфліктових питань на терені Великої Британії багато чого написано і про заслуги, і піонерську працю Церкви (до речі ніхто цього не заперечує, але ж це не тільки заслуги самих священиків і єп. Горняка, це також заслуга вірних, бо без них там не мали б що робити ні єп. А. Горняк, ні священики), але чомусь ні словом не згадано про те, що Апостольський Екзарх для українців католиків на Велику Британію єп. А. Горняк одинокий з наших владик дав офіційну строгу заборону, поминати Верховного Архиєпископа Отця Йосифа Патріярхом, як також заборонив вірним молитись за Патріярха. Як в контексті цього виглядає, що єп. Горняк є за патріярхатом і за патріярхом, який повів безоглядну боротьбу з самим словом «патріярх» і «патріярхатом». Це треба сказати, не соромитись, щоби необзнайомлений читач знав не півправду, але повну правду.

Запитаймо, чому єп. А. Горняк позбавив парафій о. І. Музичку й о. М. Матичака і яких видворив з терену Великої Британії? Про це також у виясненні під назвою «В ім’я Боже» ні словом не згадано? Виглядає, що посоромились про це написати. Не треба, щоби вірні на терені Великої Британії знали повну правду, бо півправди для єп. А. Горняка і — його прихильників є вигідніші. Поруч того насувається питання, а ким єп. А. Горняк заступив у Божому Винограднику видворених душпастирів? Кому поручено вірних цих парафій? Чи тут немає протилежного до того до чого єп. Горняк посвятився, з тим, що він практично робить?

Священиків, які виявляли свою любов до Помісної УКЦеркви і що поминали свого дійсного Патріярха Йосифа єп. А. Горняк за це покарав вірних цих парафій, позбавивши їх духовної опіки. Владико, чим ви турбуєтесь туземним, чи позагробовим — вічним життям?

Нажаль владика Горняк у своїй завзятості є неперевершений, бо коли о. І. Музичка і о. М. Матичак прибули на доручення Патріярха Йосифа до Великої Британії, щоби в рокові свята сповнити душпастриські повинності для вірних нашої Церкви, що позбавлені духовної опіки, Владика цих священиків суспендував. Щоби завдати нашій Помісній Церкві ще більшого удару то з єпископської канцелярії в справі суспендації появились в англійській пресі не згідні з правдою інформації. Все це є вияв «християнської любови» ватиканського диктату!!!

Дозволимо собі звернути увагу ще на один дуже разючий факт. На восьмій сторінці є інформація під назвою «Наради владик у Римі і авдієнція у Папи», Тут ідеться про святкування Патріярха Йосифа, що відбулись в грудні 1976 року у Римі та з приводу цього авдієнція у Папи Павла VI. В цій статті є висловлений жаль: («Шкода, що про можливість такої наради не було жадної згадки в повідомленні з Канцелярії Блаженнішого Кир Йосифа, яке вислав о. Дацько, бо тоді напевне більше наших Владик були б прибули до Риму!)» Це значить, що єп. А. Горняк знав про святкування в грудні 1976 року, але не поїхав, бо «вищі» сили не благословили і не дали дозволу приїжджати. І в тій же самі інформації підкреслюється також в душках, що «(до речі лише одна третя єпископату!)» прибуло до Риму. Скільки тут плутанини. З одної сторони, якщо б були єпископи знали, що буде нарада й авдієнція, були б приїхали, а другої показується, що була тільки одна трета єпископату, мовляв не всі його підтримуючи і що авдієнція була не фортунною. Чи ж це не вияв плебейства!

В цій самій інформації підкреслюється,що подібні точки, які мали бути представлені Святішому Отцеві був предложив Святішому Отцеві Митрополит Максим в березні 1976, а навіть був приготовив плян стрічі всіх наших Владик у Римі і авдієнцію у Вселенського Архиєрея.

«Шкода, що в той час наш Первоєрарх відкинув ці заходи та пороблені пляни Кир Максима і задумав скликати лише свій Постійний Синод в травні 1976. Очевидно, Апостольська Столиця, побачивши інший плян, на такий Постійний Синод не погодилась і він не відбувся».

В самій інформації є не точність. Правдою є, що митрополит Максим був у Святішого Отця, який сказав, щоби Патріярх скликав Синод Єпископів Помісної УКЦеркви. Про те в інформації Церковних Вістей немає, але говориться тільки про зустріч. Патріярх нічого не змінив, він знав, що єпископи одержать заборону приїхати на Синод то заплянував відбути у вужчому колі наради Постійного Синоду. Згідно з інформаціями єп. Августина Горняка то Папа Павло VI був би погодився на широкий Синод, а не на нараду Постійного Синоду. Щось тут логіка не дописує. Чому ж взагалі з ватиканських кіл вийшла заборона для єпископів брати участь в нарадах? Чому ж єп. А. Горняк не постарався в цій справі написати повну правду. Чи єп. А. Горняк поставив собі питання, а чому Ватикан забороняє нашим владикам зійтися і разом радити? Які це переступає канони? Що є в цьому злого? Якщо б єп. Горняк ставив перед собою такі питання то певно Церковні Вісті й ситуація на церковному відтинку у Великій Британії виглядала б далеко краще. Так виглядає правда у півправдах.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

4 (474) 2019 2019-4-obklad-w