(КоЗІ). Від деякого часу доходили тривожні вістки про ситуацію Української Греко-католицької Церкви на Закарпатті. Хоч на нарадах всього єпископату з України і діяспори минулого року в Римі були присутніми всі три єпископи Мукачівсько-Ужгородської єпархії, проте стало відомим, що два єпископи нерадо брали участь у спільних заходах цілої Української Греко-католицької Церкви. Вони зокрема відмовлялися канонічно належати до Галицької Митрополії, аргументуючи, що Мукачівська єпархія була на протязі історії окремою, а якщо належала до якоїсь «митрополії», то радше до угорського римо-католицького примаса в Остригомі.
Йдеться про єпископів Івана Семедія, недавно затвердженого ординарія єпархії, та одного з його помічників, Йосифа Головача. Ті два єпископи близько спілкуються, живуть в самому Ужгороді й узгіднюють свою сепаратистську акцію. Єпископ Головач, властиво, заявляє, що він радше мадяр, ніж українець-русин. Українську позицію займає єпископ-помічник Іван Маргітич, який живе на парафії в рідному селі Боржавському та має прихильників серед священиків і вірних, головно в Східньому Закарпатті. Владика Маргітич увесь час співпрацював з галицькими єпископами, визнає авторитет Митрополита Володимира Стернюка, брав участь у багатьох церковнозахисних акціях у Москві, Києві та на Закарпатті. В той час, двох перших не дуже було видно там, де велася відкрита боротьба за легалізацію Церкви.
Заходами Владики Маргітича та при співдії національно свідомих священиків і світських діячів відзискано в Хусті греко-католицький собор та привернено низку інших церков. В березні минулого року єп. Маргітич служив на могилах карпатських січовиків, а 3 листопада заініціював величаві поминки у 43 річницю смерти Єпископа-Мученика Теодора Ромжі.
Саме на цій релігійно-національній маніфестації в Хусті дійшло до публічного розходженя між закарпатськими єпископами. На торжество прибув Містоблюститель Патріярха, Митрополит Львівський Володимир Стернюк. Господар свята єп. Маргітич запросив також двох своїх співбратів єпископів. Літургію мали правити через великий наплив народу в міському амфітеатрі. Прибуло кілька тисяч прочан з сусідніх сіл, а серед церковних хоругов була й національна символіка. Єпископи Семедій і Головач відмовилися правити в амфітеатрі, а хотіли служити тільки в церкві, яка не вміщувала всього народу. На те зібрані всі вирушили з процесією і прапорами до амфітеатру, і там була відслужена величава архиєрейська Літургія. Обидва антиукраїнські єпископи залишилися самі і так від’їхали з Хусту. А торжество відбулося й без них. Про церковні справи на Закарпатті появилася цікава стаття в філядельфійському «Шляху» під заголовком «Національно-релігійне положення на Закарпатті» (10 лютого 1991 p.).
Напередодні скликаного до Риму Синоду українських Владик ці два закарпатські єпископи, що вже раніше зблизилися з місцевим новоспечним Товариством карпатських русинів, почали збирати підписи серед своїх священиків до Папи за те, щоб їх не уважати частиною Української Греко-католицької Церкви. Не знати, скільки цих підписів зібрано, але відомо, що їх передано до Риму мадярським греко-католицьким єпископом Сілардом Керестешем, до якого єпископ Семедій часто заїжджає в гості в Угорщину. Підозрівають, що обидва ужгородські єпископи не лише самі не збиралися їхати на український Синод до Риму, але й робили перепони єпископові Маргітичеві в отриманні візи від совєтських властей. Але Марґітич таки приїхав до Риму, хоч і з триденним спізненням, та привіз з собою петиції та підписи до Синоду, якраз протилежні до тих, що їх збирали два інші єпископи, а саме про включення Мукачівсько-Ужгородської єпархії до Галицької Митрополії.
Участь єп. Марґітича в Синоді дала позитивні наслідки. Владика з’ясував небезпечні дії двох інших єпископів та повідомив про те, що ординарій Семедій, властиво, намагається обмежити його дії до однієї парафії, хоч і сам мало активний на розлогій епархіяльній території і небагато прикладає рук до відновлення там Греко-католицької Церкви. Сімнадцять єпископів з діяспори та сім з України, себто всі синодальні отці, зайняли у цій справі спільне становище. (Стосовні документи — листи до Папи Івана-Павла II друкуємо на іншому місці).
Вони вистосували до Папи два листи з 8 і 9 лютого, натавровуючи сепаратистські дії єпископів Семедія і Головача, спрямовані на відірвання Мукачівської єпархії від матірної Греко-католицької Церкви. Наші Владики просять Папу Івана-Павла II, щоб він зберіг єдність нашої Церкви і формально підтвердив приналежність до неї Мукачівсько-Ужгородської та Перемишльської єпархій. Виглядає, що також підносяться голоси напевно в Польщі, щоб і ця старовинна наша єпархія була поза межами Києво-Галицької Церкви. Цитуємо важливе місце з листа українських Владик до Папи:
«Ми усильно прохаємо Вашу Святість, щоб Вашим найвищим авторитетом у Христовій Церкві Ви допомогли відновити в Українській Греко-католицькій Церкві її єдність, яка панувала в Київській Русі в самих початках її християнства та в минулому столітті, прилученням до території Києво-Галицького Патріярхату існуючі єпархії Мукачівсько-Ужгородську і Перемишльську».
Другий лист порушує незавидне становище українців-русинів Пряшівської єпархії, яка знаходиться так само у важкій кризі. Тут її словакізують, особливо за теперішнього ординарія єп. Івана Гірки. Синод звертає увагу Апостольської Столиці на факт, що близько двісті тисяч наших вірних «опинилися під натиском інших національностей, зокрема словацької, яка не виявляє пошани до їхної мови та обрядовости, що панували раніше у Пряшівській єпархії, а перетягають на словацьку мову і звичаї цілі русько-українські села».
В обличчі того, що Синод звернувся до Папи, щоб іменовано для русинів-українців Пряшівщини окремого єпископа-ординарія, «який продовжував би традицію попередніх єпископів (Діонізія Нярадія, Павла Ґойдича, Василя Гопка), в духовній і церковній злуці з усією Греко-католицькою Церквою та її віковими традиціями».
Це два надзвичайно важливі документи, в котрих наша ієрархія боронить насущних прав нашої Церкви і народу, що їх різні чужі «опікуни» та деякі слабодухи й коньюнктурники з власних рядів намагаються послабити, поділити, аби так над нами можна легше панувати. За цим також криються різні підступні дії давніх претендентів на одвічні українські землі та на нашу Церкву, якої помісність та Патріярхальний устрій не по нутру деяким нашим сусідам. Добре, що в цій справі прозвучав однодушний голос наших Владик.
