Найневиннішого з невинних,
Що ніколи не поповнив гріха,
Засуджено на смерть мерзенну,
Щоби помер, прибитий до хреста.
І взяв Він тяжкий хрест на плечі,
Обняв його, поцілував
І поніс по кам’яній дорозі.
Ні опору не ставив, ні не нарікав.
І впав під тим хрестом на землю,
Знеможений і вичерпаний з сил,
Покритий ранами і кров’ю,
Які завдали жорстокі кати.
І ось стрічає Матір свою:
«За що ти терпиш так, Сину мій?»
О, які терпіння невимовні
Ішли тоді з Христом у серці їй.
Іде Христос, під тягарем умліває.
Який той хрест страшенно є тяжкий!
І Киренейчик Йому помагає,
А Христос нас кличе:
«Неси свій хрест зі мною теж і ти».
Вероніка з сльозами приступає,
Втирає піт і кров з лиця Христа,
А Христос хустину повертає
Й лишає відбитку терплячого лиця.
Не дають кати Христові відпочити.
Б’ють, тручають, силують іти вперед.
А Христос наново упадає:
«Народе мій! Це за гріхи твої тяжкі».
І плачуть жінки за Христом,
Якого так жорстоко зневажають.
«Ви плачете? — питає Він, —
Це ваші гріхи мене так пригнітають».
Голгота недалеко.
Місце мук і конання зближаються.
Христос вже втретє падає під хрестом
І паданням своїм наші гріхи змиває,
І заохочує нас нести свої хрести також.
Здирають одяг — що за біль!
Присохлу кров і тіло відривають.
І знову рани відкрилися вмить
І кров’ю святою спливають.
Повалили на дерев’яний хрест,
Прибили руки і ноги до нього.
О, які муки терпів Він за всіх,
Болів і терпів невимовно.
Потім підняли високо вгору
Й повис Христос між небом і землею:
«Ти, цар юдейський? Спаси себе!
Рятуйся, Назорею!»
«Отче, Тобі я духа віддаю…»
І голова схилилася додолу.
Земля в тій хвилі задрижала,
В святині завіса роздерлася пополу…
Стягнули тіло з святого хреста
І б гріб чужий завинене зложили,
А сторожа пильнувала ще,
Щоб не пропав, щоб мертвого не скрили.
О, Господи! Ти муки свої і терпіння
І хресну смерть за нас прийняв.
Прости нам всі провини наші
Так, як на хресті Ти ворогам прощав.
Ольга Гриньків
