«Хресту Твоєму покланяємось, Владико…»

Після радісного кола величних свят Різдва Христового, що все наповнюють нас спокоєм, теплотою і великими надіями, ми вступаємо в особливий період застанови, яким є Великий Піст, що веде нас у похідну площину нашого відкуплення. Яка глибока структуральна композиція Христової Церкви. Великий Піст, це немов своєрідний період нашого отверезіння від неперевершеного захоплення і радости до повернення до реальної дійсности, щоб ми у нашому захопленні не втратили дійсних вимірів Христової Церкви. Це є той період переходу від райдужно-сонячних днів Христового народження до безпроглядної захмарености трагічної Великої П’ятниці — розп’яття і світлого воскресіння Ісуса Христа.

Тут належить підкреслити і наголосити, що в цьому періоді Великого Посту збувається незаперечне здійснення Нового Завіту, який не заперечує Старого, але його доповняє і удосконалює. Відкидаючи жорстокість Старого Завіту «зуб-за-зуб», а на це місце ставить і утверджує нові основи, діяметрально протилежні виміри: за камінь — хліб, замість ненависти — любов.

Це ці каменоугольні і незаперечні, найбільші й неперевершені основи Христової Церкви. Тут належить також підкреслити, що Новий Завіт дефінітивно відкинув клясифікацію вибраних людей чи народу. Це вже виразно підкреслено в час народження Ісуса Христа, який прийшов на землю у пустелі, у бідній стаєнці, приступним для всіх бідних і багатих, розумних і малограмотних, і неграмотних, а не тільки для вибранців. А Новонародженого першими вітали пастухи. У трагічній події Великої П’ятниці, коли розіпнято Ісуса на дереві хресті, знову були виявлені основи Нового Завіту — Христос вмирав не за вибранців, але за спасіння всіх людей, всього людства без винятку на кляси і раси, і то з любови до всіх, включно із тими, що його мучили, бичували і розпинали. Це ж виразно було підкреслено у словах Ісуса, коли Він, розп’ятий, говорив з хреста: «Господи, прости їм, бо вони не знають, що вони роблять». Звичайно, в цьому були особливо підкреслені слова Господньої молитви «Отче наш».

Період Великого Посту, що встановила Христова Церква, є приготуванням вірних Христової Церкви до Христових страстей. Як відомо ж, що Христос перед своїм розп’яттям був сорок днів на молитві й пості. Цей період повинен ставити перед наші очі не тільки роздуми про наше духовне життя, але також мати на увазі нашу дочасність, від якої нікому не втекти і не заховатись, яку нам вказав Ісус Христос.

Великий піст, це час нашої покори, оцінки і переоцінки нашого духовного життя кожного християнина. Час на оновлення і очищення від гріхів нашої душі, щоб з чистим серцем і душею зустріти світле Христове воскресіння.

Сьогодні живемо в особливому часі, перед нашими очима сповняються великі непередбачені події. У комуністичному світі, де Христова Церква і її вірні були переслідувані, як за часів первісних християн, сьогодні наша Церква відроджується — воскресає. З кожним днем росте і розвивається. Люди вже, не скриваючись, визнають незаперечного Творця — Триєдиного Господа Бога. Велика П’ятниця для українського народу довго, довго тривала, майже три чверті століття. Але знаємо, що після Великої П’ятниці невідклично приходить воскресіння, яке є невідкличне і для нашої Церкви й українського народу.

На жаль, у вільному світі серед деякої частини людей процес християнського життя став чомусь далеким. З цього випливає, як тяжко є у світі свободи, добробуту бути справжнім християнином — любити не тільки свого приятеля, а навіть і ворога. Як тяжко сповняти ось ці слова щоденної Господньої молитви: «… прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…».

Вдумаймось над розп’яттям Ісуса Христа. В цій хвилині розп’яття довершувалось відкуплення людського роду — спасіння всього людства.

Ми не раз виявляємо особливу вдячність, любов, а навіть не раз досмертне зобов’язання тій людині, що зробила нам якусь незвичайну прислугу чи врятувала наше життя. Все це для нас стає таким очевидним і зрозумілим, бо інакше воно не може й бути. Коли ж ми візьмемо до уваги, що це звершувалось у Велику П’ятницю, коли в агонії на хресті вмирав Ісус Христос, себто довершувалось спасіння людського роду, відкривалась широко брама від дочасного до вічного життя і в той же час ми не виявляємо такої вдячности, яку ми віддаємо звичайній людині. Звичайно, тут немає жодної співмірности, бо ж Христове спасіння — це така велика і неохопна величина, якої не можна порівнювати. Ми повинні над цими питаннями застановлятись і з повною свідомістю співати: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе воскресення Твоє славимо!». Покланяємось цьому хресту, що є знам’ям перемоги темряви і зла.

М. Г.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>