Грімкий голос в обороні Української Церкви

(Відгуки преси — Рим — жовтень 1974 р.)

Єпископський Синод, який недавно відбувався в Римі, мав за завдання проаналізувати питання «Євангелізації в сучасному світі». Доповіді й дискусії на пленарних сесіях, в яких під проводом Святішого Отця бере участь 280 осіб, («Нови Дзєннік», 1.Х.1974) в тому патріярхи, кардинали, єпископи та члени і префекти конґреґацій, повинні дати матеріяли для праці поодиноких комісій. Ті, з черги, будуть передані Апостольському Престолові у формі суґестій і порад. Бо одною з прикмет колєґіяльности є прислуховуватися та брати до уваги голоси всіх складових частин Вселенської Церкви.

Все ж таки, вже перші дні нарад Синоду зраджували певну тенденційність у виелімінуванні незручних чи невигідних питань. На це вказує «Франкфуртер Альгемайне» з 4 і 5 жовтня ц. р., за якого словами Примас Польщі, Кардинал Вишинський, звернув увагу Отцям Синоду, що «говориться про положення Церкви в «першім» і «третім» світі» — країни обох Америк, Африки й Азії, — зате теми «Церква, марксизм і комуністичний світ» не рухається. І коли хтось за п’ятьдесять чи сто років буде переглядати матеріяли нарад, він дістане невірний образ про положення Церкви в сучасному світі. Тому Кард. Вишинський представив зібраним панораму Церкви в Польщі, змальовуючи її на тлі відносин у т. зв. «другому», себто комуністичному світі. Критичне ставлення Примаса Польщі до ватиканської «Остполітік» знане зокрема з його постави до візити архиєпископа Кассаролі у польського комуністичного уряду. Відсутність Кардинала на летовищі в лютому ц. р., в день приїзду Архиєпископа Кассаролі до Варшави, була аж надто вимовна. (Франкфуртер Альґемайне», 4.Х. 1974).

У безпосереднім відношенні до ватиканської «Остполітік» стояв також виступ Митрополита Вінніпегу кир Максима Германюка, про який звітує також «Франкфуртер Альґемайне».

Кир Максим говорив про проблему плюралізму у Христовій Церкві, яка через брак належної розв’язки довела в минулому до поділу християнського світу на східній і західній, а якого наслідки відчуваємо до сьогодні. І хоч ІІ-гий Ватиканський Собор у Декреті про Східні Католицькі Церкви старався цю прогалину заповнити, зокрема у 5-тій точці, де кажеться, що Синод «… урочисто заявляє, що Церква Сходу і Заходу має право і обов’язок управляти собою згідно зі своїм власним правом.»

На ділі однак є інакше. Панування латинського обряду над Східніми Католицькими Церквами через адміністрацію Конґреґації для Східних Церков з одної, а примінення принципу територіяльности до Східних Церков поза територією (це не відноситься до латинської Церкви) з другої сторони, не лише спиняють ріст і розвій тих Церков, але стали перешкодою до екуменічного діялогу з православними, які ці справи дуже добре бачать. — На кінець Митрополит запропонував слідуючі точки розв’язки того питання:

Повернути Східнім Церквам всі їхні права, залишаючи Апостольському Престолові тільки найважніші справи до полагоджування, через т. зв. бюро «Св. Петра», а якщо Східна Конгрегація ще якийсь час мала б існувати, вона мусіла б складатися з представників Східніх Церков.

Признати Патріярхам і Верховним Архиєпископам юрисдикцію над всіми вірними поза їхніми територіями, включно з правом творити парафії, єпархії, екзархати та номінувати єпископів, бо такою юрисдикцією користуються латинники на території східніх обрядів. Тільки справедлива розв’язка цього питання може причинитися до єдности християнського світа.

Однак найбільший відгомін у пресі викликав виступ Патріярха кир Йосифа, що 3-го жовтня промовляв в імені Української Католицької Церкви. Вже сама особа Сеньйора Синоду, його кремезна постать та грімкий голос, прикували увагу всіх. Говорив він в імені тих, яким сьогодні замкнено уста і ніхто не відважився йому переривати. Говорив той, що на своїх плечах ніс тягар каторги через довгих 18 років, і то не лиш за віру в Бога, але за отой Апостольський Престіл, на форумі якого приходиться й Йому сьогодні говорити.

Четвертого і п’ятого жовтня десятки газет і журналів цілого світу звітували про виступ Кардинала Сліпого. Такі наголовки як: «Драматіка денунсія контро Москва» («Рома» 4. X. 74.), «Ун дуро аттако ді Сліпий контро режімі комуністі» (Іль Джіорналє» 4. X. 74.), «Рікордата де Сліпий ля Кієва дель сілєнціо» («Іль Темпо» 4. X. 74.), «Кардіналь Сліпий варнт фор дем комунізмус» («Франкфуртер Альґемайне» 5.Х.74.) «О єднаковон мярен справедлівосці» («Дзєннік звійонзкови,» X. 74.), «Синод шовс ей гюмен сайд», («Нью-Йорк Таймс» 12. X. 1974.), «Кардіналь аскс протест еґейнст советс» («Чікаґо Трібюн» 4. X. 1974.), «Ля кроа», «Ля лібре Бельжік», «Газет ван Антверпен» та много інших, видніли на перших сторінках.

Навіть задивлені в мірах коеґзистенції майстри ватиканської «Остполітік» мовчки вислухали правду про жахливу дійсність Церкви в країні воюючого атеїзму, бо проблема Східніх Церков, зокрема їхня доля в комуністичних країнах, досі не була порушена.

На величезних просторах СССР і червоного Китаю немає свободи віри, а релігію переслідується та стараються її знищити. З тими державами християнські народи світу нав’язують та вдержують зв’язки, замикаючи очі на дійсний стан. Чи до подумання є, щоби священика запроторити на кілька років важких робіт в Сибір чи Полярію на каторжні роботи тільки за відслуження Безкровної Жертви, або збирачів підписів про дозвіл служити Службу Божу замкнути до дому божевільних? — продовжував Патріярх Йосиф. Ревізії, арешти — тривають, дітей не можна учити Божого слова, релігійних практик не вільно виконувати. І як в таких відносинах проводити євангелізацію?! — А всеж таки віра в Україні жива. Професіоналісти і науковці вступають в духовний стан і по геройськи боронять християнську культуру і віру так у своїх наукових творах як і на судах. Імена Валентина Мороза, Леоніда Плюща, І. Н. Світличних, С. Н. Караванських, Ю. Шухевича та багато інших пролунали у просторій залі, над головами зібраних Отців Синоду. І хоч ті, яким не під смак була ця жорстока правда, похнюплено гляділи в землю, то таки кожна чесна людина мусить застановитися, куди прямує цей човен Христової Церкви, за якого курс вона хоч крихітку відповідальности поносить.

Закінчуючи своє слово, Блаженніший Кир Йосиф І звернувся з апелем до учасників Синоду, щоб «Вселенська Церква осудила несправедливість, що ломить свободу віри, совісти, думки і слова, та вимагала звільнення усіх запроторених у тюрми, табори та доми божевільних», які стали на оборону божих і людських прав. Це й буде гідне діло у цей Святий Рік — рік, що його звуть «роком справедливости». Це і є історична відповідальність Вселенської Церкви перед цілим світом, — закінчив своє слово Сеньйор Синоду — найвизначніша постать сьогоднішнього християнського світу — Патріярх Української Церкви Кардинал Йосиф Сліпий.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту