Від Редакції: Нижче містимо незначні доповнення до «Хроніки» за 1899-1914 pp. (Див. «Патріярхат», лютий-червень 1990) і її другу частину на 1914-1923 pp.
1910
29 серпня — Митрополит приїхав до Піттсбурґу, Па. В церкві св. Івана Хрестителя він відслужив Молебень, промовляв до парафіян, а потім о. Микола Стефанович, парох, гостив його вечерею.
30 серпня — Митрополит відправив Богослуження в угорській церкві в Піттсбурзі, а єпископ Сотер Ортинський в українській. Після обидва відвідали латинського єпископа й австро-угорського консула барона Павля Форстера. По полудні вони поїхали до недалекого МкКіспорту і в місцевій церкві св. Івана Хрестителя відправили Молебень з проповіддю Митрополита. Звідти вони пішли до угорської церкви св. о. Миколая, де їх вітав парох о. Валентин Горзо. По Молебні промовляли єпископ Ортинський і Митрополит.
31 серпня — Митрополит слухав св. Сповіді, під час коли єпископ Ортинський відправляв Богослуження в церкві св. Івана Хрестителя в МкКіспорті. Того самого дня Митрополит відправив Богослуженя в місцевій угорській церкві св. о. Миколая. Поворот до Піттсбургу, де консул Форстер гостив обох наших достойників вечерею.
1 вересня — По Богослуженні в угорській церкві св. о. Миколая Митрополит оглядав Піттсбург, а по полудні від’їхав з єпископом Ортинським до Боффало, Н.-Й.
17 вересня — Митрополит приїхав до Чікаго. Тут відвідав кілька фабрик, у яких працювали українці, а увечері відправив у церкві св. о. Миколая Молебень і виголосив проповідь. Він замешкував у о. Миколи Струтинського.
18 вересня — Митрополит і єпископ Ортинський були в місті Вайтінг, Індіяна. У словацькій церкві, парохом якої був о. Балог, угорський священик, Митрополит відправив Богослуження в сослуженні чотирьох римо-католицьких єпископів. По полудні він узяв участь у торжественному посвяченні цвинтаря, під час якого єпископ Ортинський виголосив проповідь.
19 вересня — Митрополит повернувся із Вайтінгу до Чікаго і в церкві Різдва Пресвятої Діви Марії виголосив проповідь. Він був гостем о. Володимира Петрівського. Звідти він знову поїхав до Вайтінгу.
20 вересня — вночі з 20 на 21 вересня Митрополит виїхав до Клівленду, Огайо, де відбувалася одинадцята конвенція Українського Народнього Союзу. Події, які мали місце на тій конвенції, довели до відкликання візити Митрополита.
21 вересня — Митрополит виїхав з Клівленду до о. Івана Сендецького в Олифанті, Па.
28 вересня — Митрополит узяв участь у посвяченні угольного каменя під семінарію і Сирітський дім у Вірджінії.
2 жовтня — після посвячення української католицької катедри у Філядельфії Митрополит довершив чину інсталяції перших двох українських крилошан в Америці: оо. Валентина Горзо з МкКіспорт, Па. і Івана Констанкевича з Шамокін, Па., даючи їм нагрудні хрести, перстені й набедренники.
1 грудня — Прощальний вечір для Митрополита в Нью-Йорку. Йому вручили окрему грамоту, а промовцями були єпископ Ортинський і о. Микола Підгорецький, парох церкви св. Юра.
2 грудня — Прощання Митрополита в церкві Петра і Павла в Джерзі-Ситі, Н.-Дж. Митрополит відправив Молебень і виголосив проповідь. Під час його зустрічі з вірними у церковній залі промовляв в імені місцевої української громади Константин Кирчів, співали дитячий і мішаний хори, а 11-річна Юлія Підлипчак продеклямувала патріотичний вірш.
З грудня — Митрополит виїхав до Европи кораблем «Селтік». Крім українського духовенства і численних вірних його прощав секретар австро-угорського консулату Олександер Ґрау-Вандмаєр.
1914
12 вересня — Росіяни перевели ревізію в митрополичій палаті, забрали багато документів, опечатали консисторську канцелярію і реґістратуру й поставили караул.
13 вересня — Митрополит відправив Богослуження в наміренні Папи Венедикта ХV, який саме тоді вступив на папський престіл.
14 вересня — Дальші російські ревізії в митрополичій палаті.
15 вересня — Російське військо обставило всі входи до палати, а на поверсі біля усіх дверей стояли солдати з багнетами.
19 вересня — Губернатор Шереметьєв прийшов до Митрополита й повідомив, що його вивезуть із Галичини. Йому дали дві години на приготування до виїзду. День раніше Митрополит написав заяву, в якій читаємо (зберігаємо мову оригіналу): «О. офіціялові Білецькому зіставляю мої гроші 5757К і цертифікат на 28,437К і 115 франків. Не позволено мені з ніким видітися — вивозять мене вглуб Росії. Прошу о опіку над домом і садибою. Всіх отців і братію сердечно пращаю — перепрашаю всіх, котрих я може скривдив або згіршив. Моліться за мене. Най Вам всім Бог Благословить.
Пращайте!
С нами Бог!
Львів, 18.ІХ.1914
Андрей Митрополит
(Див. «Царський в’язень, 1914-1917», Львів, 1918, стор. 19).
20 вересня — В товаристві о. Йосифа Боцяна й брата Йосифа Ґродського Митрополит приїхав до Києва.
21 вересня — Митрополит і його супутники оглядали Київ.
23 вересня — Митрополит висвятив о. Й. Боцяна в єпископи.
26 вересня — Митрополита вивезли із Києва до Нижнього Новгороду.
30 вересня — Митрополита перевезли із Нижнього Новгороду до Курську. Замешкав у Полторацькій Гостиниці при головній вулиці. Православний єпископ Тихон відмовився прийняти Митрополита на розмову й домагався від губернатора, щоб заборонив йому вступ до храму при Знаменськім манастирі. Частина російської преси домагалась поставити Митрополита під військовий суд.
1915
7 січня — Єпископ Й. Боцян відвідав Митрополита в Курську.
1916
Великдень — Царський уряд дозволив Митрополитові вийти із своєї кімнати і відвідати латинського пароха та людей, які його запросять. Під час відвідин у латинського пароха Митрополит несподівано стрінув свого канцлера о. М. Яцковського.
11 вересня — Московська газета «Русские ведомости» виступила в обороні Митрополита.
17 вересня — Митрополита перевезли з Курську до Суздаля. Його примістили у Спасо-Євфимівському манастирі, який служив манастирською тюрмою і підлягав Святішому Синодові, і заборонили відправляти Богослуження, одержувати книжки, листуватися і виходити поза манастир.
13 грудня — Російські газети повідомили, що 12 грудня група послів-трудовиків (поступова робітнича й селянська партія) внесла інтерпеляцію у справі Митрополита Шептицького. Посли стверджували, що «на основі 46-го параграфу воєнного закону і обичаїв сухопутньої війни мають бути пошановані релігійні переконання і відправи обрядів віри населення територій, занятих воєнним правом, а параграф 4-ий говорить, що воєнні полонені «під ніяким услів’ям не мають бути обмежені в виповнюванні обрядів свого віроісповідання», значить воля віри гарантується не лише мирному населенню занятих правом війни територій, але й особам, які безпосередньо входять у склад ворожих сухопутніх і морських збройних сил». Згідно з 7-им параграфом про воєнних полонених, «замкненню під сторожу вони підлягають лише у випадку спеціяльної конечности і коли існують обставини, які викликають цю конечність». Таких обставин, пишуть посли, не доказано в справі Митрополита Шептицького, й тому замкнення його в манастирській тюрмі стає безтерміновим, а це не є передбачене ні горожанськими, ні воєнними законами російської імперії. Навіть якби Митрополит підлягав «замкненню під сторожу», то його не можна б помістити в манастир, бо в 14-му зводі законів, де є перечислені всі місця замкнення, манастирі не є включені. Автори заяви пропонують Державній Думі звернутись до міністрів закордонних справ, внутрішніх справ і обер-прокурора Святішого Синоду з таким питанням: «Чи звісно, що в Спасо-Євфимівському Суздальському манастирі тримають незаконно під сторожею австрійського підданого й греко-католицького Митрополита графа Шептицького, і коли звісно, то які пороблено кроки, щоб Митрополита безпроволочно звільнити з-під сторожі і з манастиря, та що зроблено, щоб притягнути до відповідальности відповідних осіб горожанської і духовної власти, які незаконно позбавили волі згаданого графа Шептицького» (див. «Народна воля», 13 січня 1917, стор. 4).
Така заява, статті Володимира Короленка й численні голоси в Державній Думі привели до того, що російський уряд рішив дати Митрополитові платню російських владик (4 тисячі рублів річно), забрати його з манастиря і примістити у вигіднішому місці. Таким чином, мабуть 6 грудня, Митрополита перевезли у Ярославль. По дорозі туди він зупинився у Владимирі, де його запросив до себе місцевий єпископ Антоній, той самий, під власть якого Святіший Синод передав раніше Митрополита з призначеням до Суздальського манастиря. В Ярославлі Митрополит вніс прохання до міністерства внутрішніх справ, щоб йому прислали єпископа Й. Боцяна й брата Й. Ґродського. Очевидно, це прохання не було виконане, бо перший із них перебував у той час у Мінусінську, а другий у Красноярську на Сибірі. Також обіцяної платні Митрополит ніколи не одержав. У Ярославлі він перебував до половини березня 1917 року.
1917
Березень — Красноярський єпископ Нікон вислав О. Керенському телеграму: «Прошу звільнити великого страждальця, Митрополита графа Андрея Шептицького, який у тяжку хвилю для свого народу не покинув його, але залишився при нім, за те його ув’язнено, чим опозорено цілу Росію перед світом. Звільніть також професора львівського університету Михайла Грушевського».
Тимчасовий уряд видав наказ такого змісту: «Зараз же звільнити з заслання Митрополита Галичини графа Шептицького й просити міністра справедливости зформувати, в порозумінні з міністрами війни і фльоти, спеціяльну комісію в цілях провірення, чи причини для вигнання галицьких громадян до Росії були здорові».
31 березня — Митрополит приїхав до Петербургу і по привітаннях замешкав у єпископа Цєпляка.
1 квітня — Митрополит був на Шевченківському концерті в Петербурзі, влаштованому місцевими українськими організаціями. Тоді таки Митрополит поважно захворів і мусів лежати у ліжку три тижні.
Кінець квітня — 5 липня — (Про цей час ми не маємо покищо докладних дат. Тому подаємо тільки загальні інформації про місця його побуту, наскільки нам пощастило їх устійнити). З Петербургу (чи Петрограду) Митрополит виїхав до містечка Бершадь на Поділлі, де мешкав його брат Олександер. Там Митрополит був гостем православних священиків, які саме відбували свій деканальний соборчик, а крім цього мав триденну місію, відправляв Богослуження і переводив катехизацію. По кількох днях у Бершаді він відвідав своїх племінників Бжозовських у Жабокричі, де сповідав перебуваючих там українських полонених і відправив Богослуження. Звідти Митрополит виїхав у напрямі Житомира. Доїхавши до Фастова й спізнившись на поїзд до Житомира, він поїхав до Києва. (Це було коло 20 травня). З Києва поїхав до Москви, побув там два дні й вернувся до Петрограду. Замешкав у свого знайомого д-ра Цибульського, пізніше у о. Дейбнера. Дав реколекції, а 29-31 травня провадив епархіяльним синодом.
6 липня — Митрополит виїхав із Петрограду.
7 липня — Митрополит приїхав до Торнес у Фінляндії.
9 липня — Митрополит приїхав до Стокгольму.
10 липня — Митрополита відвідав англійський посол Ісм Говард.
11 липня — Митрополит відвідав австрійського амбасадора в Стокгольмі й повідомив його, що задумує поїхати до Риму, а щойно звідти до Відня.
18 липня — Митрополит виїхав з Стокгольму.
19 липня — Митрополит прибув до Гамбургу, де через труднощі з одержанням пашпорту залишився десять днів.
30 липня — Митрополит приїхав через Констанцу до Швайцарії. Першою його зупинкою було містечко Ціцерс біля Хур, де він був гостем префекта ОО.Єзуїтів Лєдуховського.
2 (?) серпня — Митрополит прибув до Айнзідельн і замешкав у манастирі ОО. Бенедиктинів.
3 серпня — Митрополита відвідав інфант Альфонс, кузен еспанського короля Альфонса, внук французького короля Людвика-Филипа.
5 серпня — Митрополит приїхав до Фрайбургу (манастир ОО. Домініканів).
13 серпня — Митрополит мав інтерв’ю з кореспондентом «Журналь де Женев».
14 серпня — Митрополит прибув на кілька годин до Льозани. Разом з графом Тишкевичем він відвідав княгиню Леонілю Зайн-Віттгенштайн, а потім також інфанта Альфонса і його дружину Беатріче. Потім був гостем графа Тишкевича.
15 серпня — Митрополита відвідав представник австро-угорської амбасади.
24 серпня — Митрополит виїхав із Фрайбурґу.
26 серпня — Митрополит приїхав до Відня.
27 серпня — Митрополит був на послуханні у цісаря Карла і Зіти у Райхенав.
28 серпня -— Митрополит відвідав маму цісаря в палаті Антґартен у Відні. Бачився також з архикнязями Леопольдом Сальватором і Вільгельмом, князем Гогенльоге, прем’єр-міністром Зайдлером та міністрами: ґрафом Черніним (закордонні справи), Людвіком Цвіклінським (освіта), Юлієм Твардовським (мін. для Галичини), Бангавзом (залізниці), Чапом (крайова оборона), графом Тоггенбургом (внутрішні справи).
29 серпня — Митрополит прийняв на авдієнції відпоручників духовенства й учителів.
30 серпня — Полевий єпископ Бєлік вітав Митрополита обідом. Справдження автентичности мощей св. Йосафата, що їх перевезено з Білої на Поліссі до Відня в серпні 1916 р. Віденська українська громада вітала Митрополита вечерею в гостиниці Гопфнера.
1 вересня — Митрополит відвідав українських виселенців у Ґмінді.
2 вересня — Митрополит відправив Богослуження у Гмінді. Потім відбулася академія у його честь.
3 вересня — Митрополит відправив Богослуження для дітей у Ґмінді.
7 вересня — Митрополит мав зустріч при чаю з українськими священиками, які перебували у Відні.
9 вересня — Митрополит відправив Богослуження на честь св. Йосафата й виголосив проповідь. Він відвідав членів дівочого братства в захисті при Шенлятернгассе 7. Увечері від’їхав до Львова.
10 вересня — Митрополит приїхав до Львова.
15 вересня — Українські діти міських і приватних шкіл Львова вшанували Митрополита.
17 вересня — Українська молодь львівських гімназій вітала Митрополита.
24 вересня — Митрополит прийняв на авдієнції українських пластунів і представників товариства «Сокіл III».
27-28 жовтня — Митрополит мав зустріч з Українськими Січовими Стрільцями на місці їх постою.
18 листопада — Митрополит був у Відні, щоб взяти участь у бенкеті, влаштованому в його честь послом Васильком в ресторані Захер.
1918
28 лютого — 3 нагоди підписання перемир’я в Берестю-Литовському Митрополит виголо-сив промову на 28-му засіданні 22-й сесії Палати Панів у Відні. Він підкреслив, що це перемир’я було важливим кроком до загального миру, бо визначивши етнографічні кордони територій, воно унеможливлювало домінування одного народу другим.
20 липня — Митрополит був у Відні, де взяв участь у бенкеті в честь Вячеслава Липинського, влаштованім послом Миколою Васильком.
12 жовтня — Митрополит був одним із підписників повідомлення Української Парляментарної Репрезентації про скликання у Львові української конституанти (на 18.X) для проголошення самостійної української держави в Галичині й Буковині.
2 листопада — Митрополит був коротко присутнім на переговорах між Українською Національною Радою і польською делегацією.
Листопад — Рабін Левін був у Митрополита, щоб просити його про інтервенцію проти погрому жидів. У своїм спогаді він пише: «Пригадую собі холодну листопадову ніч 1918 р. Я також пішов до Митрополита Шептицького, щоб просити його о поміч. Тоді відбувався не український, а польський погром. Митрополит, висока кремезна фігура з довгою патріярхальною бородою, взяв мене до вікна й показав мені відділ польської кавалерії на великій судовій площі. Він сказав: «Я сам є в’язнем, але скажіть вашому народові, що моє серце кривавиться за нього». Він дав мені 500 корон на допомогу жидам і сказав: «Не можу гарантувати вам вашого життя, коли ви вийдете з цієї кімнати». А ті, що були ззовні, були поляки, а не українські гайдамаки».
(Далі буде)
