Що за чудове, сповнене глибокого змісту привітання — Христос Воскрес. Це безмежно радісна благовість, яку першими сповістили неустрашимі жінки-мироносиці. Ось ця Божа благовість про Христове воскресіння глибинно узмістовлює людське, себто кожної людини, туземне й потойбічне життя. Ця ж Божа благовість проклала шлях нашого життя. Ця радісна Божа новина про те, що Христос воскрес, випливала із цьому сумно-трагічного ствердження — «Притерпівий за нас страсти Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас» і кінчається Великою П’ятницею — Христовим розп’яттям. На тлі і тільки тлі трагічної Великої П’ятниці, кінцевих годин і хвилин життя Ісуса Христа — розп’яття, розгорнена широка панорама людського відкуплення — спасіння, належить розглядати радість радостей Христового воскресіння. Це незбагнене чудо Господніх чудес. Це чудо Христового воскресіння все нас загріває і наповняє непохитною вірою і надією в Його, Божу, справедливість, вже на протязі майже двох тисяч років.
На протязі того довгого часу,чимало було таких, які пробували заперечити ось цю радісну Божу благовість, і ми є безпосередніми свідками, як це намагався здійснити комуно-атеїзм, але їм цього не вдалось здійснити і замість того самі зникли, як за подувом вітру. Також на протязі того часу було дуже багато умів Господнього провидіння, які звеличали і старались якнайбільш докладно осмислити цю незаперечну правду Христового воскресіння, яке є невичерпним джерелом джерел для безперебійного людського осмислення цього світлого і радісного празника Христового воскресіння.
І так в ці дні радісного Христового воскресіння, яке нас все наповняє творчо християнським змістом життя, бажалось би з цього приводу сказати щось особливого, взнеслого, потішного і радісного для вірних Української Католицької Церкви, але події і факти останніх місяців, тижнів і днів захмарюють наше українське небо і хвилево притемнюють правду Христового воскресіння, себто перемогу над світлом темряви, світом брехні, несправедливости і світом зла.
На жаль, доводиться з болем сказати, що дія Великої П’ятниці — розп’яття, ще не закінчилася для нашої багатостраждальної Української Католицької Церкви. Ще донедавна наша Церква була поза межами букви закону — діючи в катакомбах, переслідувана більшовиками при допомозі Російської Православної Церкви і, понад всякі сподівання, чудом вижила і воскресла. Але ось зарисувались спроби дальше нашу Церкву розпинати, обмежувати її дію в Божому винограднику і відривати природньо живе тіло від матірного пня — нашу Церкву на Закарпатті. Знову ж пробують її ділити вже без Чотиричленної Комісії. Відривають древню Перемишльську Епархію. Вже відписали, без нашого, а радше найменшого спротиву наших владик, вітку нашої Української Греко-католицької Церкви на Пряшівщині. І чомусь забулось, що існувала Києво-Галицька метрополія, про яку сьогодні не згадується у ватиканських колах, бо, мабуть, в цьому перешкоджає «остполітік».
Всі ми свідомі того, що це роблять ті, які себе називають наслідниками Христа, але чи справді їх дія проходить у такому дусі, як навчав Христос? Але маймо і до них зрозуміння, бо ж вони також земські, з такими ж самими людськими слабощами. Молімось за них у ці воскресні дні, щоб Всевишній Господь їм допоміг зрозуміти, що праця у Христовому винограднику — це не політичні маніпуляції, але служіння, як Христос прийшов на землю, щоб послужити для людства, для його спасіння. Молімось, молімось за них і не пам’ятаймо їм тих кривд, які вони вчинили для нашої Помісної Української Католицької Церкви Києво-Галицької метрополії.
Великий Піст, який щойно проминає, це час прощення. Наша Церква, яка зазнала стільки кривд і страждань і дальше зазнає, але вона належить до тих виняткових Церков, яка вміє, в дусі Христового вчення, прощати. Пригадуємо, як наш Патріярх Мирослав-Іван окремою заявою простягнув руку прощення до Російської Православної Церкви, але, на жаль, його простягнена рука повисла в повітрі, але важливим є незаперечний факт, що наша УКЦерква, згідно з Христовим вченням, простила нашим кривдникам, переслідувачам і ліквідувачам. На жаль, Російська Православна Церква не спромоглась попросити прощення! Наша УКЦерква прощала вчорашнім і прощає сьогоднішнім її кривдникам, як розп’ятий Христос прощав розкаяному грішникові на хресті і прощав тим, що його переслідували і розпинали на хресті.
Власне воскреслий Христос нас утверджує у його справедливих законах. Хто в Христа вірить, той ніколи не загине. Наш український нарід, наша страждальна Українська Церква вірила, вірить і буде вірити у воскреслого Христа, який дає нам безмежну силу і витривалість терпіння, що забезпечує нам перемогу незаперечної Христової правди над кривдою і злом. Воістину Воскрес!
М. Г.
