Христові страсті (4)

Ми бачили досі сумну нашу участь у Христових страстях. Ми Христа зраджували, били, вінчали терням, прибивали на хрест. Це діялось нашими гріхами. Цікаво відмітити, що три з половиною сторіччя перед Христом грецький філософ Платон казав, що коли появиться на землі досконалий і справедливий чоловік, злі люди його розіпнуть. Це дуже логічна думка, і її дійсність можна бачити в житті. Чому зла людина, підла, негідник, розпусник — ненавидить доброго чесного чи шляхетного? Його гріх бунтується проти добра! Так сталося з Христом, і не вагаймось думати, що думка про нашу участь у Христових терпіннях є якоюсь побожненькою фразою.

Тому тепер у Великім Пості хочемо брати участь у Христових страстях в інший спосіб, не завдаючи Йому болю нашими гріхами, але співстраждаючи з Ним у нашому розкаянні із бажанням не давати Христові поцілунок Юди, але з розбійником говорити: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Твоє Царство». Це свята і блаженна участь у Христових страстях.

Була одна особа, присутність якої в часі Христових страстей додавала Христові окремого болю, але не через її гріхи. Та Особа гріхів жодних не мала. Була одна особа, що брала участь у Христових страстях не розкаянням, бо каяття їй не було потрібне, але Вона справді з Ісусом страждала, співтерпіла і брала в Ісусових страстях особисто участь. То Мама Ісуса, Пречиста, Преблагословенна Марія — Богомати. Єдина, одинока споміж нас, що в такий цілковито винятковий спосіб брала участь у Христових страстях. Вона непорочно зачата, без першого гріха цілого людства і без будь-якого особистого гріха не могла своїми гріхами спричинювати біль Ісусові. Але Ісус, як найкращий споміж синів людських, переживав біль, коли бачив її в часі своєї хресної дороги, коли бачив її під своїм хрестом. Який син не відчує болю в своїм серці, коли бачитиме свою маму, що по-материнському переживає терпіння своєї дитини? То був додатковий біль Ісуса на вид болю і сліз своєї Матері. Щоб той біль — свій і Марії — зменшити, Ісус на хресті своїми спаленими від гарячки устами каже до неї, вказуючи очима на одинокого свого учня під хрестом Івана: «Жено — це син твій, це мати твоя». Марія співстраждала зі своїм Сином, як Мати, Вона під хрестом також складала тоді свою материнську жертву. Ми можемо співстраждати з Христом нашим покаянням, Вона співстраждала своєю материнською любов’ю. В нашім українськім католицькім календарі є празник Состраждання Богородиці, яким кінчиться квітна тріодь, в третю суботу по Зісланні Св. Духа.

Коли Ісус вибирався востаннє до Єрусалиму на свою вольную страсть, у тій групі враз з апостолами були також деякі жінки, матері кількох апостолів, була між ними і Марія. Вони всі вибрались на єврейське свято Пасхи. Тоді Ісус знову пригадав своїм учням про те, що «Він буде виданий поганам і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього, і бичувавши його, уб’ють його, та третього дня він воскресне» (Лк. 18, 32-33). І Лука додає до цього сумного образу, що апостоли не зрозуміли нічого з того, про що він говорив (18, 34). Чи Марія чула ті слова? Як чула, напевно їх зрозуміла, і її материнське серце стиснулося. Чи це не початок і її терпінь? Вона ж єдина знала, хто Ісус, в її пам’яті були слова Симеона, а й Архангела, який казав їй: «Він буде великий і Сином Всевишнього назветься, Господь Бог дасть йому престол Давида» (Лк. 1, 32). Кожний ізраїльтянин знав, що ці слова означають у пророків.

В Єрусалимі Марія з жінками примістилась у знайомих, мабуть десь біля дому матері Марка, в хаті якої правдоподібно відбулась остання вечеря. Вона чула про тріюмфальний в’їзд Ісуса до Єрусалиму і неспокійно дивувалась, бо довідалась напевно вже раніше про ворожі настрої архиєреїв і книжників з фарисеями. Вона довідалась і про те, як Ісус бичем повиганяв з святині купців і міняйлів. Можливо, що з Ісусом перебувала Вона і в Лазаря і його сестер. Можливо, що відчувала, що в тих днях не може залишити свого Сина. Як виглядала хвилина, коли близько півночі, коли жінки робили в гостинній кімнаті порядки по вечері, прибіг задиханий котрийсь з апостолів і зі страхом сповістив, що Ісуса схопили в Гетсиманії, зв’язали й повели до архиєреїв. Перший меч прошив Її серце. То була перша ніч без сну. Близько світанку приплівся Петро, увесь сплаканий, і впав зі сльозами до Її ніг. Прийшов Іван і сповістив про засуд зі словами надії, що не все ще пропало, бо синедріон не має права видати кари смерти, і вже ось зараз буде суд у Пилата. Не оповідав подробиць, щоб не ранити серця Матері.

Побігли жінки на судище Пилата, побачили здалека вид Ісуса зі словами того римського урядовця: «Ось чоловік…». Як прийняла це Марія? І тоді похід на Голготу. Чи потрапить хто описати почування матері в такій ситуації? Марія йшла разом із іншими жінками, що плакали. Помогти Ісусові було нічим. Іван, маючи знайомства в домі архиєрея, був увесь час з Марією і пішов разом з нею під хрест. Матір римські вояки припустили близько.

Як поводилась Марія під хрестом в час смерти, похоронів, при закриванні гробу? Наша Літургія в кількох місцях описує ті почування Матері. Вони болісні й незвичайно чутливі змістом, ті описи… «Днесь зряще тя непорочная Діва, на кресті, Слове, визвишаєма, ридающе матернею утробою, уязвляшеся серцем горці і стенящи болізненно із глибини душі, лице со власи терзающе, взиваюше жалостно». А Ісус немов відповідає: «Не ридай мене, мати, зрящи во гробі… востану бо і прославлюся…».

Іконописці, різьбарі представляють той біль матері на вид страшного беззаконня над Її Сином Ісусом. Це речі не до опису. Може деякі наші матері могли б частинно розказати, що і як мати переживає в такі хвилини. Марія переносить тії терпіння мужньо, з любов’ю, повторяючи свої слова, якими Вона стала Матір’ю: «Нехай станеться мені, як того хоче Бог»…

І ми спричинили біль Марії і той додатковий біль Ісусового серця на вид терпінь Його Матері. Усі зневаги і непошана до матерів наших, до тієї особи матері, що з волі Божої приводить на світ дитину, годує її, виховує, береже, — то гріхи, що ранили серце Ісуса і непорочне серце Марії. І скільки в світі тих зневаг і непошани до матері, до материнства. Мати — це співробітниця Божа в продовжуванні існування людства. Від матері залежить існування народів, фізична і духовна якість членів народу, кількість народу. Кожний з нас завдячує своє існування, життя і здоров’я своїй матері. Чи не належиться їй за те наша любов і пошана, а брак цього — це зневага проти матері і Бога, що її такою дивною і чудовою створив!

Чи є пошана до матері в світі, в народів? Чи материнство було все честю, славою і гордістю в історії? Не все. Сьогодні панує втеча від материнства в різний спосіб. Які це страшні гріхи до вбивства включно. А пошана самого слова «мати»? Наш Шевченко каже, що це «великеє, найкращеє слово». І є цілі народи, що придумали для цього слова лайку, «ругань», чомусь на зневагу матері і це для прокльону… Який це жах і гидкий гріх, і злочин з найкращого слова, з найдостойнішої істоти, якою є мати, чинить плюгавство. То причина терпіння Ісуса разом зі своєю Матір’ю. То також терпіння душі, серця, які є важчі, чим терпіння тіла. Марію звемо також Скорбною Матір’ю.

Роздумуймо і про Богоматір в часі страсного тижня. Про це вчить нас Літургія. В часі свого розп’яття Ісус віддав Її за Матір не тільки Іванові, але й усім нам, як Матір нашого Спасення. Ми спасенні народились разом з Церквою на Голготі, серед страстей Господа і терпінь Його Матері. Скажім перед Розп’яттям слова тієї старої народньої нашої пісні, в яку поетично вложені слова жалю Марії:

Страждальна Мати під хрестом стояла,
Стала ридати, словами промовляти:
«Ой Сину, Сину, за яку провину
Переносиш нині тяженьку годину
На хресті?

Дуже давня це побожна практика стояти з Марією під хрестом. Один східній ігумен, якому перервали молитовну візію, відповів збентежений: «Моя думка була там, де стояла Богомати в сльозах, дивлячись на хрест і Спасителя. Я також так хотів би плакати». Будьмо і ми з Марією у Велику П’ятницю під хрестом, повторяючи все молитву: «Претерпівий за нас страсти, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас».