Сучасний Захід переживає кризу демократії. Можна припустити, що це відбувається через секуляризацію. Таке досягнення західної цивілізації і засаднича основа демократії, як свобода слова, часто приносять у жертву сучасному принципу недискримінації, а закони про мову ненависті є нічим іншим, як замаскованим проявом цензури.
Україна ж переживає процес переходу від тоталітаризму до демократії. Ми добре пам’ятаємо, як на догоду ідеям про світле майбутнє, де всі будуть рівні, здійснювали криваві репресії проти неугодних. Для побудови вільного суспільства і ефективних державних інституцій Україні потрібна не так допомога Заходу, як міцний фундамент у формі культурного, в тому числі й християнського наративу. Як свого часу західне християнство сприяло розвитку демократії у Європі та США, так само сьогодні християнство в Україні може відіграти подібну роль. Церква не може бути осторонь суспільних і політичних дискусій. Намагання вивести Церкву за межі політичного дискурсу і радикально відділити її від держави є хибним підходом. Так, Церква і держава мають бути розділені інституційно. Але на рівні політичного процесу (politics) і впровадження політики (policy) відділення Церкви (християнської позиції) від держави є нічим іншим, як намаганням виключити певні погляди з порядку денного. Пріоритетом для суспільної активності різних Церков в Україні має бути освіта (від дошкільної до вищої), соціальна відповідальність за долю громади і виховання моральних аспектів провадження бізнесу. Саме ці речі, зрештою, формують відповідальних громадян і зріле громадянське суспільство.
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
