Християни світу і війна росії з Україною

Чергова російсько-українська війна трусонула усім світом. Солідарність із Україною виявляють, допомагають їй асоціації та особи із сотень країн. Природно, що особливе місце в цьому процесі займають християни, яких спонукають допомагати українцям передусім світоглядні цінності. Не обійшлося, звісно, і без казусів, коли деякі люди Церкви змовчали або висловили двоїсті судження з приводу дій російського агресора. Показово, що потім їм довелося вносити уточнення і пояснення… Загалом у громадянському суспільстві, а Церква є його частиною, лунає багато питань з приводу напрямків і значення старань християн у справі допомоги Україні перед лицем російської агресії та геноциду на міжнародному рівні.

Доктор Юрій Підлісний, голова Комісії УГКЦ у справах родини та мирян, завідувач кафедри політичних наук УКУ, уважно стежить за такими подіями, процесами і тенденціями. Як експерт він узагальнив низку питань, які наче зависли в повітрі, та в своєму інтерв’ю дав пояснення, яким є ставлення християнських кіл до цієї війни.

- Українці більш-менш ознайомлені з позиціями держав та політичних еліт різних країн. А яка ситуація з християнськими середовищами?

- Від початку повномасштабного вторгнення до мене зверталися і звертаються представники різних християнських середовищ Європи, зокрема комісія «Справедливість і мир» – доволі впливова структура, членами якої є дуже серйозні професори, політики. Практично з першого тижня нового етапу цієї війни ми з ними почали обговорювати, що відбувається, які перспективи. Їх цікавило, за що ми воюємо. І що дуже важливо розуміти, ці середовища на початку були налаштовані надзвичайно пацифістично. Звучали питання, чому ми вимагаємо від західних партнерів озброєння, чи не доцільніше звернути увагу на те, що проти війни можна протестувати мирними способами. Отже, спочатку було цілковите нерозуміння суті цієї війни, ширилися ілюзії, що путіна можна якимось чином замирити ненасильницьким спротивом, щоби «знизити ескалацію» всього конфлікту. І це було дуже прикро, тому що ті, що пропонували нам пам’ятати про заповідь «Не вбий» і про те, що є великий сумнів, чи можемо ми в принципі говорити про справедливу війну, це переважно люди, як виявилося, із кабінетним досвідом. Тобто вони не мають усвідомленого розуміння досвідів конфліктів. Навіть попри те, що вони спостерігали, скажімо, за конфліктами на Балканах (у колишній Югославії), а також на Близькому Сході, попри все те, розв’язання згаданих конфліктів для них є радше умоглядною теорією, аніж практичним залученням у процеси. І що більше ми спілкувалися, то більше вони приходили до розуміння того, що ця війна не спровокована Україною, і це дає право Україні на справедливий самозахист, а самозахист потребує відповідних засобів. Тобто вони відійшли від закликів до українців протестувати якимись пацифістичними плакатами проти балістичних крилатих ракет. Натомість прийняли серйозну заяву, яка багато в чому іде врозріз із ватиканською позицією. Це заява про те, що Україна має право вимагати від партнерів постачання зброї, і про те, що ця війна для українців є справедливою. Хоча треба пам’ятати, що еволюція думок у цьому питанні в членів комісії відбувалася доволі повільно.

З другого боку, є християнські середовища, які досить реалістично мислили із самого початку подій, а тому ставили питання про потребу осучаснення розуміння війни у християнському світі і того, чи може ця війна справді бути справедливою. Понад те, саме під їхнім впливом ватиканська позиція зазнала деяких змін. Якщо ви пригадуєте, Папа, зрештою, сказав, що він розуміє, коли уряди постачають Україні зброю, він не виправдовує цього, але розуміє, тому що є «каїнська схема» війни. Якби її не було, то, можливо, зброя не потрібна була б зовсім. Загалом можна сказати, що кабінетні християнські науковці, а також церковні чиновники пережили і переживають певну зміну своєї позиції, і це добре.

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.

 

Свіжий номер

4 (491) 2022 OBKLADYNKA_sajt