Хто тепер рядитиме нашою Церквою?

Може, для декого це питання буде й зайвим, мовляв, для доброго католика відповідь ясна: Церквою керує Святий Дух та з Його ласки наділені мандатом ієрархи на чолі із Вселенським Архиєреєм. Для людини, навіть глибоко віруючої, ця відповідь не вистачальна, хоч ніхто її не заперечує з огляду віри і богословської настанови. Проте, ми всі знаємо, що Церква — вселенська й українська — чи й інші церковні організації, є також людськими установами. В них є живими носіями влади люди з обмеженою людською природою і власними вподобаннями, нахилами, здібностями й обмеженнями. В цьому випадку йдеться про установу людську й Божу, де, крім дії Святого Духа і життя, в ласці є ще організація, структура, влада, впливи і змагання за них, є церковна політика. Саме щоб найкраще наша Церква здійснювала свої надприродні завдання і покликання, ми бажаємо відповідно визначити й розв’язати людський аспект у ній — її організацію, керівні установи, їх взаємини з такими установами Вселенської Церкви.

Виглядає, що по смерті Патріярха Йосифа в нашій Церкві викристалізувалися принайменше чотири елементи, що мають відношення до керування справами в Українській Католицькій Церкві.

Ними є: 1) Наступник Патріярха Йосифа, Блаженніший Мирослав Іван, якого ми уважаємо далі Патріярхом, а сам він до цього титулу не признається; 2) Священний Синод Ієрархії Української Католицької Церкви, що його головою є Блаженніший Мирослав Іван, а секретарем єп. М.Гринчишин; 3) Крилос Львівської Архиєпархії, що його залишив Патріярх Йосиф і який діяв при ньому як дорадче і виконавче тіло. Його членами є відомі шість священиків з ближчого оточення покійного Патріярха; 4) Священна Конгрегація для Східніх Церков, що її очолюють кардинал Владислав Рубін як префект і архиєпископ Мирослав Марусин як секретар.

Досвід перших шістьох місяців по смерті Патріярха виявив, що ці організації не знайшли властивого їм місця, вони вагаються щодо своїх прерогатив, залишають місце для встрявання інших у їхні компетенції, не виявляють належної ініціятиви, взаємно насторожені проти себе й — у висліді — доцільно не діють.

Ми очікували певніше і відважніше перебрання влади Патріярхом-Наступником. Його перше, звернення до українського Божого Люду на Україні й на поселеннях нас розчарувало. Воно мало вказати нам візію, піднести на дусі вірних, визначити їм цілі, до яких змагаємо. Це слово мало промовити до нас й у нашій теперішній невідрадній дійсності, повинно було зігріти нас усіх і об’єднати в таких самих прагненнях і цілях.

Сухо заперечити наші змагання за Патріярхат абстрактними аргументами, які навіть з теологічного погляду залишають сумнів, ми не очікували від наступника Патріярха Йосифа. Поза кількома іншими зверненнями не відчувається дальшої керуючої й унаправлюючої влади нашого Глави і Батька в Римі. Це повинно змінитися: поза особистими вподобаннями того чи іншого, хто міг був стати другим Патріярхом, ми приймаємо зроблений вибір і передання уряду Блаженнішим і респектуємо це. Ми бажаємо тільки, щоб цей уряд він здійснював у міру своїх сил успішно й гідно. Ми все готові зробити, щоб цей уряд був ефектовний і приносив найбільші користі дочасному й вічному добру повіреної йому релігійної спільноти.

Ми, звичайно, боліємо, що Блаженніший Мирослав Іван в обличчі маєстату покійного Патріярха Йосифа не спромігся на відвагу продовжувати його спадщину, перейнявши титул Патріярха, про який один з членів Крилосу висловився, що це не настільки почесть, як тягар, відповідальність, один із хрестів, що його повинні всі ми нести.

Але ми готові респектувати особисте сумління Блаженнішого Мирослава Івана, який може мати ще й інтелектуальні скрупули щодо прийняття патріяршого титулу. Проте, очікуємо від нього респектувати також наші задушевні бажання і наше сумління та головно сумління свого великого Попередника і не перекреслювати з легкої руки те, що ми здобули, що хочемо продовжувати і в чому ніхто ще нас не переконав, що ми помиляємося. Радше слабшими і надуманими аргументами по стороні тих, хто заперечує нам патріярхат. Але для внутрішнього спокою ми готові з цим погодитися, що сам Блаженніший у своїй формалістичній ментальності тримається титулу Верховного Архиєпископа, як це робить і дехто з-поміж єпископів чи священиків. При цьому благаємо Блаженнішого і Високопреосвященних Владик залишити і нам право у власному сумлінні іменувати його Патріярхом, бо таким — Батьком і Главою — він для нас є! Таким ми хочемо поминати його в літургічних молитвах і так за нього бажаємо молитися у патріяршій молитві, яку вірні так сердечно співають за «свого Патріярха».

Дорученнями й заборонами робити це ні Синод, ні Конгрегація, ані сам Блаженніший цього не змінять. Лише зайво викличуть непотрібний заколот і згіршення серед людей. Ще раз благаємо всіх, хто має серце і душпастирську благорозумність: не раніть сердець тисяч відданих ідеї патріярхату людей, не порушуйте спокою мощів у крипті під Святою Софією!

Другим чинником, що повинен би виявитися сильніше у цьому періоді по смерті Патріярха Йосифа, мав би бути наш Священний Синод, себто єпископат як колегіяльне тіло, що покликане і має мандат від Папи і від свого ж Божого Люду керувати Церквою, бути її законодавчим тілом, унапрямлювати її внутрішнє життя в рамках і в респекті влади Вселенської Церкви.

Наш Синод ще не зійшовся на свою чергову сесію. Були «ад гок» наради єпископату — в Римі, Філядельфії, будуть незабаром також у Бразілії, але без формального статусу синодальної дії. Дуже важливо, щоб ця установа діяла, здобувала авторитет, боронила свої постанови і прерогативи супроти різних куріяльних органів, які готові синодальне управління звести до номінальности. У цьому переходовому стані, після того, як провід у нашій Церкві був радше в одних руках і коли він, силою факту, мусить стати колегіяльним, Синод і його окремі члени мусять виявити більше ініціятивности, всіляко допомогти Голові нашої помісної Церкви, щоб новий провід правильно й діючо зформувався. Не бачимо причин для конфлікту чи конкуренції між двома чинниками — особовою владою Патріярха (Верховного Архиєпископа) і синодальним тілом, лише навпаки, вони себе можуть доповнювати і обопільно скріплювати. Секретаріят Синоду, поки виникне традиційне тіло Постійного Синоду при Патріярхові, повинен бути також ефективним і діючим!

Черговий Синод має бути скликаний восени цього року. Це добрий знак, що наш єпископат бажає систематично працювати і принайменше раз на два роки відбувати свої звичайні синоди. Покищо не оголошено порядку нарад, як — здається — не устійнено і точної дати Синоду в Римі. Однак, миряни слідкують з великим зацікавленням за підготовкою і супроводжують наших Владик своїми добрими побажаннями і молитвами, щоб цей Синод був успішним.

Треба очікувати, що перший Синод без присутньости Блаженнішого знайде розв’язку і щодо поставленого тут питання впорядкування влади й компетенції у нашій Церкві та взаємин між її центральними органами. При бракові досвіду керування складними справами нашої Церкви теперішнього Глави, Синод повинен виявити більше ініціятиви, ствердити свій авторитет, як також правильно розмежувати компетенції і права з нашими органами. Єпископи з більшим досвідом і знанням повинні всіляко допомогти Блаженнішому та старатися зміцнити його авторитет.

Третім, надзвичайно потрібним і бажаним органом у центральному управлінні нашої Церкви, є Крилос Львівської Архиєпархії, який — крім особи Верховного Архиєпископа і Митрополита — є також гарантією тривалосте нашої церковної одиниці в Україні. Крилос залишив нам у своїй передбачливості й запопадливості за долю цілої Церкви наш покійний Патріярх Йосиф. Це канонічна установа, яка дає запоруку, що уряд Глави Церкви може бути діючим і тяглим. Членами Крилосу, покликаного ще за життя Патріярха Йосифа, є віддані справі нашої Церкви чільні священики в Римі. Вони по смерті Патріярха дали себе до диспозиції новому Патріярхові й виявили готовість з ним співпрацювати. Крилос також завідує безпосередньо спадщиною Патріярха Йосифа — заснованими ним установами в Римі і матеріяльним добром Патріярхії. Як такий, він може бути дуже допоміжним і корисним. Блаженніший Мирослав, Синод і його секретаріят та члени Крилосу повинні знайти спільну мову, розумно поділити між собою функції і обов’язки та співпрацювати, щоб дати нашій Церкві так потрібний центральний провід. Виглядає, що ця справа досі не є розв’язаною: ті чинники себе толерують, але немає повного взаємного довір’я і бажання вести справи спільно. Часто нарікаємо, що нема у нас рук до праці, і тому не одна справа занедбана. У цьому випадку є руки, є й уми та готовість, а навіть засоби, не говорячи вже про бажання рядових одиниць і загалу; треба тільки їх розумно використати та знайти правильну розв’язку, як зміцнити наше церковне самоуправління.

Слід сказати ще про четвертий чинник у керуванні нашими церковними справами. Це — Східня Конгрегація, яка в минулому мала вирішальний вплив на багато наших церковних справ, зокрема в діяспорі. Ця конгрегація, очевидно, зацікавлена свою владу і впливи зберегти далі над найбільшою віткою поміж східніми Церквами. Нераз ця влада і допомога з боку її найвищих чинників була потрібна і дуже побажана. Але частіше вона здійснювалася і на некористь наших церковних одиниць, а особливо центрального проводу Української Греко-Католицької Церкви. Будучи більш залежними від Римської Курії, бо позбавлені рідного центру в Україні і призвичаєні віковим досвідом полагатися на чужих більше, як на своїх, ми й самі віддали частину наших прав цьому центральному куріяльному органові. Блаженніший Патріярх Йосиф змагав до того, щоб змінити ці взаємини. Він був готовий іти на відкритий виклик Східній Конгрегації, вимагаючи повернення наших традиційних прав і самоуправности, що декого могло шокувати. У нашій ревності ми могли тут чи там («ін Гітце дес Ґефехтес») реагувати гарячково чи перетягнути струни. Але і в Курії та Конгрегації так само було ще більше перетягнень і недотягнень, а що найгірше, було там доволі мачушиного трактування і типового відношення «опікунства». Це було і тактично зле і не відповідало новому духові, що його намагався внести до Церкви Другий Ватиканський Собор.

Ситуація дещо змінилася, і прийшли нові люди. Без сумніву, що ми зауважуємо різницю між теперішнім проводом Конгрегації та тим, що було за кард. Фюрстенберга і Філіпа. Однак, «рутина» важко і поволі змінюється. Існують ще й людські апетити влади, які діють скрізь, але не перевелися ще й наші типові занедбання чи прислужницька ментальність й очікування, що чужі краще зроблять, як свої. Напрошується відома в Римі гадка, що «русини не здатні до самоуправління».

В своїй запопадливості контролювати і зберігати букву закону Конгрегація намагається виявити свою владу і зверхність різними розпорядками. До них належить і відомий лист до Владики Ізидора Борецького. Якими мотивами б не керувалися автори і сигнатори листа, що вийшов з ватиканської пошти кілька днів по смерті Патріярха Йосифа. все ж вислід не був корисним для самої Конгрегації. Це достойники Конгрегації повинні собі усвідомити і подібних помилок не робити. Після того, як Конгрегація вже кілька разів знайшлася у відкритому конфлікті з українцями, а головно, як ці речі стали об’єктом аналізи й критики міжнародньої опінії, пора змінити тактику взаємин з Українською Церквою та спосіб взаємин з її владиками і священиками.

Не відмовляємо рації існування і співдії Конгрегації у керуванні справами нашої Церкви, як і інших малих східніх Церков, зокрема у виконуванні важливої ролі зв’язкового між Вселенським Архиєреєм та нашою Церквою. Але пора перевірити дотеперішні методи нагляду і бюрократичного «опікунства» над нашою Церквою, пора «усучаснитися» й цьому органові Курії.

Уважаємо, що потрібно й можна знайти правильний «модус вівенді» і «кооперанді» між центральними органами нашої Церкви і Східньою Конгрегацією, устійнити норми співпраці й гармонійного відношення, яке може бути корисним для обидвох сторін. Висловлюючись політичною мовою, крайня пора, щоб Конгрегація для Східніх Церков перейшла із статусу «Колоніял оффіс» на статус «Коммонвелт оффіс». Це ми твердимо, не зважаючи на факт, що тепер вирішальну ролю відограє в Східній Конгрегації український владика.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>