Художник на війні

1.Andrij HumenjykЖінки на фронті – це щось неймовірне і великий ДОКІР.

Яна Зінькевич, Оленка Білозерська, надзвичайна Олечка Голованець, Лисичка, Синичка, Ніка, Альма… Їм усім треба низько вклонитися з опущеними очима. І оце їздиш на передову «п’ятим колесом до воза», щоб не жити з опущеним поглядом.

Наша медсестричка Синичка – 19-літнє дівчисько, відразу ж після Майдану пройшла курси медсестер і – на фронт. А наша Таня, років 25-ти, веде документацію та видає зброю. Попробуй здати їй погано вичищений автомат, такого прочухана отримаєш! Єдиний привілей, який мають дівчата, це коли хлопці раз на тиждень відвозять їх у найближче місто, щоб ті винайняли собі кімнату в дешевому мотелі, поніжилися під душем і поспали в чистій білій постелі. Потім пішли на закупи, зробили собі зачіски і налакували нігті. Тоді вони почуваються богинями.

Ця клята війна!.. Вона була неминуча, але чому так пізно, коли ти вже підстаркуватий пердун, пробігаєш сто метрів у бронежилеті і задихаєшся. І цей бісів діабет, і серце без перикарда… Чому так пізно?

Але надвечір’я – це ще не вечір. Чуєте, окупанти і притлумлені сепаратисти?! ЩЕ НЕ ВЕЧІР!

А жінки в тилу. Наші волонтери Раїса Шматко з Києва, неймовірна дрогобичанка Марія Головкевич.

А наші зозульки, наші дружини: хлопці воюють, я бавлюсь у війну, а вони переживають і моляться за нас. І поки наші зозульки моляться, з нами нічого не станеться. Я, щоб моя птася не хвилювалася, казав, що їжджу на полігон інструктором. І хоч правда вже вилізла, але однаково їжджу, бо це вже як наркотик, та й жити не хочеться з опущеними очима.

Ми видаємося такими крутими і геройськими, але нам до наших зозульок ще човгати і човгати.

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.

Також можна придбати електронну версію часопису.