(УПБ, Рим) — Польський католицький тижневик «Тиґоднік Повшехни», що виходить у Кракові, помістив 22 січня 1984 р. відповідь-спростування Яна Казимира Шептицького (сина Олександра Шептицького, другого з черги брата Митрополита Андрея, якщо не враховувати померлого брата Юрія) на статтю Едварда Пруса теж з католицького тижневика «Так і ні».
Небіж Митрополита Андрея, що знав, очевидно, свого дядька дуже добре, як і цілу родину Шептицьких, справляючи недокладності Едварда Пруса, допустився сам помилки (на основі напевно хибних вісток), яка вимагає справлення, бо робить кривду своєю необ’єктивністю доброму імені українського народу, чи радше людей села Прилбичі, де дядько автора Лев згинув 27 вересня 1939 p., тобто десять днів від хвилини, коли Сталін, на спілку з Гітлером ділили Польщу і більшовицькі частини перейшли Збруч і зайняли Галичину.
Саме це речення про смерть брата Митрополита Андрея є предметом нашої пильної уваги. Подаємо його в перекладі й оригіналі та публікуємо автентичне свідчення для уваги істориків і журналістів.
Ян Казимир Шептицький пише: «Лев загинув, розстріляний українськими екстремістами враз з жінкою, яка добровільно пішла з ним на смерть у Прилбичах 27 вересня 1939 р.»
Не знаємо, звідкіля Ян Казимир Шептицький одержав таку вістку, хоч сам тоді в Прилбичах не жив. Хтось йому її з поляків, які переживали тоді цілковитий психічний розгром, переказав, не знаючи зовсім деталів, не враховуючи навіть цілого тла чи ситуації.
З приходом большевиків не діяли ніякі українські екстремісти (тут Ян Казимир Шептицький має, мабуть, на думці українських націоналістів). Велика їх частина залишила тоді Галичину й переїхала на польський бік під німецьку займанщину, а ті, що зостались, мусіли пильно подбати про свою конспірацію, бо від большевиків не могли сподіватись нічого доброго, а через рік усіх запідозрених в українському націоналістичному русі більшовики й так арештували, заслали або розстріляли в часі свого поспішного відступу в червні 1941 року. Українські «екстремісти» по приході більшовиків не діяли явно, а тим більше не займалися ніяким терором.
Яка ж тоді правда про розстріл Лева Шептицького і його подруги Ядвіґи в дні 27 вересня?
Подаємо слова свідка, якого ім’я і прізвище нам відоме, що був у тому часі у Львові, коли вістка про смерть графа Лева Шептицького прийшла до Митрополита Андрея і його брата, тоді ще Ігумена, Климентія. Ось його точне зізнання:
«Вістку про брутальне замордування брата Лева прийняли Митрополит Андрей і Отець Ігумен Климентій з великим потрясенням і пригнобленням.
Я зложив співчуття о. Климентієві і довідався при цьому, що в перших днях приходу червоної армії до Прилбич більшовики удалися до родинного осідку Шептицьких і без ніякого суду розстріляли на гноєвищі графа Лева.
Не відповідає дійсності, що дружина Лева — графиня Ядвиґа — добровільно пішла на смерть з чоловіком. Дійсність була така: три дні після розстрілу графа Лева, більшовики не давали його дружині Ядвизі і одному священикові-єзуїтові (якого імени вже не пригадую) нічого їсти і пити. По трьох днях виволокли Графиню Ядвиґу за волосся на двір, а вона просила вояків дозволу ще раз піти до великого родинного дуба — місця, де часто молився Митрополит Андрей, щоб востаннє помолитися. Їй дозволили. Потім, тягнучи за волосся, привели її на те саме місце — гноєвище і там її розстріляли разом із священиком-єзуїтом.
Отець Климентій хотів їхати тоді до Прилбич, щоб віднайти їх тіла та гідно похоронити їх. Одначе Митрополит Андрей і інші отці відраджували йому туди їхати. Натомість вислано сьогодні вже покійного ієродиякона Павла Погорілця — Студитського Уставу, щоб він в Прилбичах точно довідався про їх смерть.
Треба б додати до цього також, що в тих днях цінний архів родини Шептицьких більшовики знищили, а родинний гробівець розрили.
Слід згадати, що сина графа Лева, Андрія, який був відставним старшиною польської армії, більшовики розстріляли в Катині.
На основі зізнань ієродиякона Павла Погорілця, які я особисто від нього чув, складаю це свідчення».
Коротко: розстріляли Лева — брата Митрополита Андрея і Архимандрита Климентія — більшовики. Зробили це вони в ленінському стилі, як це робили в часі жовтневої революції, коли без судів розстрілювали поміщиків, які не встигли втекти зі своїх посілостей. Дивлячись з більшовицької точки зору, нічого в тім незвичайного, коли вони наткнулись в Прилбичах на поміщика, та ще й графа… Скільки подібних йому загинуло від тієї окаянної руки в часі революції, в часі встановлення їхньої влади, в часі різних «чисток» з приходом до нас в Галичину?
Напевно, ще є хтось на чужині, що, може, й жив недалеко Прилбич і про цю трагічну подію знає. Прохаємо подати свої свідчення і подробиці. Нашу пресу та істориків просимо віднотувати цю нашу увагу-спростування, щоб більше не повторювались хибні твердження ні в часописах, ні в наукових працях і тим не чинили нам кривди.
