І наче сон являється мені…

Ще й нині бачу церковцю стару
З дубових брусів, наче на картинг,
Доріжка в’ється під гору,
Село лежить в долині.

«Жучка» і «Зельмана» й «Воротаря»
І «Зайчика» й «Через попові лози»,
Крізь прірву літ так чую я,
Неначе сміх крізь сльози.

І наче сон являються мені
Сільських дівчат веселі хороводи,
Лунають співи голосні
Немов весняні води.

Не знаю, чи ще церковця стара
Стоїть, чи гагілок там ще співають,
Та на Великдень буду я
З тобою, Рідний Краю.