І знов несе Спаситель на Голготу
Тяжкий свій хрест, і падає Він знов…
І знов юрба скаженна розпинає
Предвічную, жертовную, всепальную, єдиную
Любов…
І знов цікавих і байдужих безліч,
Добра ніхто не пам’ятає знов…
А на Голготі всесвіт обіймає
Спаплюжена, зневажена, збечещена безсмертная
Любов…
Злоба і заздрість знову всім керують,
Ненависть і брехня царюють знов —
Конає на горі Череповищі
Оганьблена, очорнена, обпльована, невинная
Любов…
І всі ми знову — хто вмиває руки,
А хто глядить, як ллється чиста кров,
Хто одіж ділить… на Горі ж схрестилась
Роздертая, розтерзана, розшарпана, розп’ятая
Любов…
Чи ж не тяжить нам та вина страшенна?
Чи ж в жилах наших вже замерзла кров?
То хай же чимскоріш її розтопить
Всесильная, нездолана, утверджена, воскреслая
Любов!
Василина Щурат-Глуха
