І знова «Радість зі смутком обнялись»

Радість і смуток це невіддільні правди людського життя. В нашій минулій і сучасній історії підтверджується, що коли наш нарід наповняв свої почування добрими надіями з нагоди радісних подій в народному чи церковному житті, несподівано з’являвся смуток, отой дух нашого історичного проклятого Марка, який своїми чорними ділами затроював радісні надії, і відбирав народові віру у добрі великі ідеї. І тому, що у великих, надійних, історичних хвилинах нашого народного чи церковного життя нашу радість обнімав часто смуток, зневірі, зрада, чи брак солідарности, ми опинились на вигнанні, і не маємо нашої церковної ані громадської єдности до сьогодні.

Коли серед нашого пригнобленого незгідливого народного й церковного життя тут у ЗСА наспіла вістка, що нашу Церкву в Канаді і ЗСА відвідає наш Ісповідник Віри Верховний Архиєпископ та Кардинал Йосиф Сліпий, наш не коронований патріярх, до глибини душ зворушилися почуваннями серця тисячів добрих вірних нашій Церкві й особі їх Блаженства мирян. Із віддалених місцевостей Америки й Канади тисячі їх поспішили в половині, червня до Торонта привітати й уцілувати мучені руки нашої найбільшої сучасної людини, мученика та Ісповідника Віри, їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого.

Із перебігу цієї маніфестації виглядало, що спосіб привітання нашого не коронованого Патріярха, присутність усіх наших Владик Канади і ЗСА, представників організацій Канади і ЗСА, а передовсім тисячів вірних із їх священством, переконають усіх і викрешуть так дуже потрібну солідарність і єдність, без якої наша Церква може розплистись в чужому морі. З такими почуваннями й такими надіями залишили тисячі мирян із ЗСА. Торонто із постановою ще щиріше працювати для добра нашої Церкви, як кутка рідної землі на чужині.

Читаючи пресові звідомлення про ці торжественні події і про настрої тисячних мас здоровою перспективною рефлексією затемнюється цей світлий образ при усвідомленні скільки ми маємо людей, яких душі є наповнені віковою неоправданою ненавистю одні до одних, і які не можуть знайти не тільки спільної мови, але принайменше людської культури повестись як слід в час великих репрезентативних моментів. Як боляче відчула кожна культурна людина відсутність у привітаннях Верховного Архиєпископа в Канаді представників Ієрархії, духовенства чи мирянства Української Православної Церкви у Торонто, місті осідку українського православного Єпископа Михаїла. Усі ми пам’ятаємо ще ті часи, коли наших відвідуючих Владик на нашій рідній землі вітали з торою жиди, як доказ, що усі віруючі в Бога народи повинні взаїмно себе шанувати. Відсутність представників Української Православної Церкви у привітаннях Голови Української Католицької Церкви нині, в час нашої народної трагедії і в час шукань усіми віровизнаннями дороги до співпраці, це болючий удар у радісні почування українців католиків Канади і ЗСА. Це вияв браку доброї волі і правдивої християнської віри.

Але, попри цей сумний факт проявився і світлий. Преса принесла вістку, що їх Блаженство Кир Йосиф відвідав у лічниці хворого Блаженнішого митрополита Іларіона. І хотілося б цю символічну вістку задержати дорогою в наших серцях, але й тут на радість тінь смутку зайшла. Із православних кіл в ЗСА доходять неперевірені вістки, що через спротив православних зустріч ця не була зустріччю двох достойних церковних Ієрархів, але лише сповненням християнського обов’язку відвідати хворого…

Насувається більше асоціяцій і ремінісценцій. На СКВУ минулої осені пущено не знати наскільки оправдану вістку, що резолюція нашого товариства про піддержку ідеї патріярхату не могла бути там прийнята через спротив православних. А ще попередньої осені ми мали у пресі приготоване інтерв’ю митрополита Сенишина, в якому він створення Київо-Галицького Патріярхату узалежнював від становища, /а може й «навернення»/ православних. Виходить що є тиха кооперація між православними й католицькими протипатріярхальниками…

Це радість, що у привітанні їх Блаженства в Торонто взяли участь багато наропних і політичних організацій. Але від тих привітань нераз смутком віє… Предсідкик УНС пан Й. Лисогір, він же і заступник президента УККА, вітаючи Їх Блаженство ні одного разу не вжив титулу «Верховний Архиєпископ», а його торжественна заява «не пожаліємо нічого щоби здобути волю Україні на практиці виявилась так, що ні УНС, ні УККА волі .Україні не здобувають, але своїми акціями стали по стороні противників самостійности Української. Католицької Церкви і її патріярхату. Він втримався в тоні свого філядельфійського Архиєрея, який Верховному Архиєпископові нічого більше не бажає, як лише «повороту до його Власної митрополії»… Ще більше образливо вітав їх Блаженство від імені українських журналістів, редактор «Свободи» пан Іван Кедрин-Рудницький, титулуючи Верховного Архиєпископа «лідером, так дуже нині потрібним українській еміграції»… Так ніби еміґрація мало їх має.

На вістку про відвідини Кир Йосифа усіх трьох єпархій ЗСА душі мирян знова піднялись. Але кращі надії були знова затемнені. Зі змісту урядового тижневика Митрополита Сенишина від дня 30 червня 1968 року виходить, що філядельфійська архиєпархія готується, привітати голову Української Католицької Церкви лише як кардинала римської католицької Церкви, а не як Первоієрарха з признаними йому Другим Ватиканським Собором патріаршими правами.

Англомовна публіка, старі еміґранти й тут народжені священики не знатимуть правди про тріюмфальні події в Канаді, бо англомовний «Шлях» їх про це не інформує, і не закликає їх до масової участи в урочистостях самої Філядельфії. З такої підготовки «привітання» Верховного Архиєпископа може вийти, /і піти до Риму/, доказ, що за Верховним Архиєпископом стоять лише нові еміґранти-скитальці, а головна маса старих еміґрантів і англомовної публіки його не бажають, і «роздор між вірними» готовий.

В очікуванні радісних хвилин перебування Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого у більших містах ЗСA, і в свідомості необхідних при тому тіней нашого рідного смутку, віримо таки в кращі кінцеві результати тріюмфальних подій раннім літом 1968 року в Канаді і ЗСА.