Те, що Україна нарешті з’явилася у світовому інформаційному полі, вже його добряче похитнуло. І тектонічні розломи, які простягаються чи не у всі куточки планети, необхідно використати, поки вони не затягнулися, засмітившись кілотоннами іншої інформації. Поки багато народів здивовані і царі затулили свої роти, у митців все ще є найкоротша мить змоги ефективно, ефектно «вклинити» Україну в світову культуру. Але це неможливо, якщо обмежуватися репрезентацією самих себе. Адже так ми зів’янемо серед мільйонів інших, що хочуть показати себе, але не хочуть слухати нікого, крім себе, а також ризикуємо зафіксувати себе в ролі жертв, воїнів, біженців. Іншими словами, в подальшому не можна допустити новий замкнутий асоціативний ряд на зразок «Україна – Чорнобиль». Поки що увага до війни нам вигідна, але кінцева мета – суб’єктність. Як казав Григорій Сковорода, «Бери вершину і матимеш середину». У нашому випадку ця фраза як ніколи влучна. Бо світ застарів, і тому неодмінно варто прагнути його оновити, починаючи зі себе. Йдеться не лише про геополітику, а й про культуру. Попри декларативний індивідуалізм і показову ліберальність, культура «західної цивілізації» щораз більше грузне в егоцентризмі, який не має нічого спільного з індивідуальністю. Це реалізація комфорту і бажань конкретного громадянина, що неодмінно зводиться до певного набору спокус споживача – об’єкта торгових відносин. На такому ґрунті не може з’явитися колективної відповідальності, реальних цінностей, адже вони передбачають обмеження прав або бажань тих чи тих груп населення і конкретної людини зокрема.
Індивідуальність проявляється у свідомому демарші, вчиненому власному комфорту. Вона за визначенням анархічна, адже може проявитися лише у відмові від системи й укладених порядків – порядків, згідно з якими ми мали піти на заклання і всього за три дні стати черговою провінцією московії. Ми вчинили такий демарш і зробили набагато більше, шокувавши весь цивілізований світ. Не говорячи вже про «істот із пізнього палеоліту», які вважали, що український народ зустріне їх квітами.
Так, ми захищаємо не лише себе, а й вільний світ. «Європейські цінності» – це те, у що ми щиро вірили десятиліттями і про що сама Європа вже встигла забути, як тільки осіла пилюка від зруйнованого Берлінського муру, а імперія зла – СРСР – зникла з лиця землі. Адже після подолання комунізму будь-яка відкрита антагонія проти «глобального зла» вважалася неможливою. А якщо нема зла, то й добро є поняттям аморфним і вкрай сумнівним. Зло було незримим, безособовим. Як казав Бодріяр, «тероризм, як і віруси – всюди». Обидва ці явища були позбавлені ідеології, яка могла б стати рушієм глобальних змін, але залишались єдиними, які могли насправді вразити суспільство.
Повністю статтю читайте у паперовому або електронному варіанті.
