Інавгурація Інституту історії Церкви у Львові

В рамках програми Другого Міжнароднього Конгресу Україністів, що проходив у Львові від 21 по 27 серпня 1993 року, у вечірні години 23 серпня в палаці Потоцьких відбулася інавгурація Інституту історії Церкви. Цей заздалегідь заповіджений урочистий акт зібрав у палаці численну авдиторію високотитулованих представників українознавчої науки майже з цілого світу, включаючи також визначних діячів діяспори та України. Урочистості розпочалися надхненним словом-інвокацією ректора УКУ в Римі о. д-ра Івана Музички, який віднедавна знову перебуває у Львові.

Інавгураційну доповідь виголосив директор Інституту д-р Борис Ґудзяк. Потім виступали з короткими оказійними промовами такі визначні особистості світової науки як проф. Григорій Грабович (Гарвардський Університет), проф. Леонід Рудницький (Ласаль Університет), проф. сестра Софія Сеник (Папський орієнтальний інститут), проф. Френк Сисин (Альбертський Університет), проф. Мирослав Лабунька (УВУ), а від вчених істориків з України — академік Ярослав Ісаєвич (Львів) та канд. істор. наук Наталія Яковенко (Київ). Проте з найбільшою увагою були вислухані слова професора католицького університету в Любліні (Польща) Єжи Клочовського та Харківсько-Полтавського єп. УАПЦ Ігоря Ісіченка, позаяк їх промови виходили поза межі загально прийнятих у таких випадках куртуазійних слів. Проф. Єжи Клочовський є відомим у світі істориком релігій та релігійних проблем, а водночас є також віце-президентом європейської Асоціяції Інституцій та організацій, які займаються церковною проблематикою. Отже, як високо реномований фахівець та посадова особа, вітаючи в особі директора д-ра Б. Ґудзяка новостворений інститут, подав у своїй вітальній мові кілька, можна би сказати, директивних порад програмного та методологічного характеру. Крім того, він висловив сподівання, що цей український Інститут скоро знайдеться в колі Европейської Асоціяції релігієзнавчих інститутів як рівний серед рівних, не дивлячись на свій молодий вік. Як віце-президент Асоціяції проф. Клочовський пообіцяв всіляко сприяти новоствореному Інститутові в налагодженні зв’язків і співпраці з вищезгаданою Асоціяцією. Розуміється, що такі побажання і щирі обіцянки проф. віце-президента були з вдячністю сприйняті директором Інституту.

Надзвичайно приємне враження справило на присутніх змістовне слово Владики УАПЦ Ігоря. Треба сказати, що на терені Львова або й цілої Галичини це вперше були висловлені такі слова братньої любови і надії на конструктивну і пожиточну співпрацю між нашими Церквами; висловлені щиро, без облуди представником та ще й ієрархом братньої Церкви. Дотепер всяка подібна оказія використовувалася для того, аби привселюдно задеклярувати свою православну «козацькість», а греко-католиків безапеляційно засудити як «поляків» і зрадників української національної ідеї. Зрештою, виступ у такому поєднавчому тоні владики УАПЦ присутні дуже просто собі розтлумачили. Недавно висвячений Владика Ігор є науковець. Він доцент української філології Харківського університету. А це багато значить. На додаток він походить зі Східньої України і внаслідок цього не обтяжений «козацьким» квазіпатріотизмом і ненавистю до УГКЦ, характерною для галицьких неоправославних прозелітів. Тому-то його постава і тон його короткої промови були прийняті гарячими оплесками численної авдиторії. Від себе можемо тільки додати: допоможи йому Боже втриматися на цій плятформі всеукраїнського міжцерковного порозуміння і співпраці «нині, присно і во віки віків». Простягнену руку до поєднання і співпраці зі сторони представників мирянських організацій УГКЦ достойний владика завжди найде. Треба сподіватися, що зі сторони церковних властей і духовенства — також.

І окремо кілька слів про структуру та завдання новоствореної організації. Отже, Інститут історії Церкви деклярується як громадська організація, що постала у Львові у вересні 1992 р. По своїй програмі Інститут буде займатися дослідженням церковної історії на Україні в контексті візантійської спадщини в порівнянні з історичними процесами, які відбувалися в Европі в минулому. Крім того, Інститут уже приступив до дослідження та наукового опрацювання історії підпільного діяння УГКЦ на підставі документів і свідчень живих свідків.

Праця Інституту буде грунтуватися на екуменічних засадах з критичним підходом до оцінки конкретних фактів та подій, використовуючи для того сучасну наукову методологію. Вартий уваги той факт, що Інститут має намір тісно співпрацювати зі своїм ровесником — Інститутом історичних досліджень, що постав у жовтні 1992 року як окремий підрозділ Львівського університету. Цей університетський інститут має широку програму досліджень, частина якої в певному сенсі співпадає з предметом зацікавлень Інституту Історії Церкви. Можна сподіватися, що молоді історики обох Інститутів, не задогматизовані шаблонами марксистсько-ленінської історіографічної методології, зможуть плідно і на високому фаховому рівні співпрацювати для добра української історичної науки. їхнім спільним друкованим органом буде наразі альманах, а пізніше періодик із символічною назвою «Ківотос» («Ковчег»), перше число якого має побачити світ таки цими днями. Побажаємо «Ковчегу» щасливого плавання по нині розбурханому пристрастями, а в дальнішому, дай Боже, аби в спокійному українському житейському морі. Молоді «капітани» д-р Борис Ґудзяк з Інституту Історії Церкви та д-р Ярослав Грицак з Інституту Історичних досліджень напевно зуміють завжди напинати вітрила «Ковчега» під подуви попутного вітру нинішніх загальноєвропейських наукових віянь. І на закінчення скажемо їм по-галицькому: «Щасливої дороги!».

Іван Гречко
Голова Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>