Інформація про Церкву – чеський самвидав

(Закінчення з вересневого й жовтневого чисел)

Інший випадок трапився в селі Колоденці біля Камінки-Бузької Львівської области, була церква знищена, електричні дроти були зірвані з стін і після цієї руйнації був на вівтарі залишений кал…

Дальші інформації є з села Надоріжна, Тлумацької округи, Івано-Франківської области. До місцевої церкви одного дня увірвались дивізійний міліційний інспектор з представниками КҐБ та головою сільського комітету і зразу ж кинулись на 80-літню жінку, яка тут чистила, вимагаючи, щоб вона дала їм ключ. Вона навіть не могла це зробити тому, що не мала його в себе, бо ключ мала інша жінка, яка перед тим помагала, а в тій хвилині її не було. Незалежно від цього, почали на неї кричати; на її крик прибіг до церкви парубок Славко Гринчук. Обоє були затримані, ув’язнені, а при звільненні їм дали кару по п’ятдесят рублів. Коли старенька жінка огірчено запиталась, де має взяти таку суму грошей, сказали їй: «Іди, збери їх собі і заплати». Старенька справді мусіла ходити по своїх знайомих, щоб допомогли їй сплатити кару.

В Надоріжні з вірними, якими опікується Владика Василик, сталась під час Великодніх свят 1979 року чергова подія: від Великої П’ятниці до Великоднього вівтірка була церква під наглядом міліціонерів при участі представників компартій профсоюзів з майже цілої округи.

Лісок, у якому була церква, оточили так, що ніхто не міг перейти, пробратись, ні єпископ, ні жодний священик, щоб могти відправляти. Віруючим, що поспішали до церкви, виривали з рук торбинки з харчами, які несли для посвячення, розкидували їх по лісі й розтоптували. Всюди лежали розтоптані крашені яйця, масло, цукор і мазанці. Віруючі втікали, як тільки могли, але незабаром вони приготували собі нові дари для посвячення і зійшлись на цей обряд у хаті мирянина. У міжчасі до церковних дверей прикріплено залізні замки. Вірні не намагались їх відкривати, щоб не дійшло до безчещення церкви наскоком міліції, і залишились зовні та співали пісні навколо церкви. Така сама ситуація відбулась і на Різдво.

В селі Мужиловичах відбулась місцева нарада з намаганням припинити католицьке згромадження так далеко, що зробили фіктивний список двадцяти вірних цієї місцевости, нібито які бажають зареєструватись як православна парафія і найменувати православного священика для парафії. Ціль була ясна — випередити згромадження селян, що бажали молитись в своїй католицькій церкві.

В селі Гаї Вижні, біля Дрогобича, Львівської области, вже чотирнадцять днів перед святами уряди закликали паламаря і перестерегли, щоб в церкві не допустив до виконування жодних обрядів. На всякий випадок перенесли всі літургічні предмети з католицької до православної церкви того ж села і заплянували переміну церкви на магазин. Серця всіх віруючих наповнені смутком. Миряни плакали, коли під вечір виконували обряд посвячення паски.

Час до часу переводяться міліцією розшуки Вишногайської церкви. Рада міста вирішила перемінити церкву на магазин. Цю церкву миряни навкруги хоронили ночами, як запоріжські козаки перед татарською навалою. Як тільки спостерегли якусь небезпеку, робили сполох, даючи різні сигнали чи умовлені знаки небезпеки. Кожний мужчина, що міг чи був здатний бігти, боронив церкву різними домашніми знаряддями: граблями, ціпами чи косами і т.д. Миряни запропонували урядові, що вони між собою зберуть достатню суму грошей, щоб можна поставити за них новий музей, тільки щоб церква залишилась, бо була колись (церква) збудована їхніми дідами й прадідами, як дім молитви, тільки щоб не був нарушений.

Міліція робила постійно наскоки в числі 20-30 осіб. Останньо такий наскок відбувся чотири дні перед Різдвом в січні 1980 р. (українці-католики задержали юліянський календар).

В селі Вільшанку біля містечка Яворова, Львівської области, була стара василіянська церква і каплиця в ліску. Міліція 21 квітня 1979 року її оточила з усіх сторін, щоб перешкодити приїздові отця Йосафата Кавацева до села. Віруючі очікували 50 метрів край села і якогось півкілометра від церкви його остерегли. Під плащем ночі священикові вдалося зникнути з очей міліції, хоч його очікували 20 міліціонерів. Як тільки міліція від’їхала, вірні використали нагоду, зібрались в церкві, молились, співали, посвятили воду з криниці у каплиці Матері Божої.

В Голобутові, Стрийського повіту міліція і КҐБ, перебрані у цивільне, навмисно рішили зачепити священика. Вірні згуртувалися коло плота і в гурті священик переодягнувся за жінку і втік.

В Градівці, Городецького повіту (Львівська область) отець Осип Роман обслуговував своїх вірних. В днях 19-24 квітня 1979 року церква була оточена міліцією і КҐБ та іншими державними урядниками з повіту. Церква була замкнена на колодку. Вірні з труднощами колодку зірвали, але до церкви не ввійшли з остороги на міліцію, а залишились перед церквою стояти і співали молитви. Співали, як Христос говорив, щоб нарід не плакав над ним, але над собою і своїми дітьми. Цей спів якось так впливав на міліцію, що вона відійшла. Вірні ще дальше співали коло церкви і святили дари.

Чотири дні перед Різдвом начальники колгоспу остерігали своїх працівників, щоб не брали участи в жодних богослужбах і не кликали жодного католицького священика. Служба відправлялась 6 січня 1979 р. Від 7 січня 1979 року церква була оточена міліцією та іншими людоловами з повіту. Цілу ніч стерегли. Вірні на дворі колядували і кликали інших, щоб вони бачили, як то є, коли «порушується закон».

Учні є переслідувані? Яка їх вина?.. За те, що молились і колядували? Над ранком залишила комісія дистрикт.

Навіть офіційні віруючі — православні та римо-католики обох обрядів — не мають дуже багато свободи. В Львівській катедрі (на польській мові) існує мінімальна духова поміч і українським католикам. Місцеві священики покликувані до урядів. Отець Галаневич — тепер уже покійний — через опікунство над своїми вірними був покараний. Йому заборонено на один місяць відправляти богослужби. Таємно міліція постійно за ним ходила, цілими днями і шукала нагоди, щоб була якась причина замкнути церкву за порушення заборони. Постійне переслідування отців вело мирян чи вірних до братської любови і співчуття, що палало між поляками і українцями.

В православних академіях і семінаріях багато кандидатів на священиків є переконані атеїсти, що є працівниками КГБ. їхнє завдання — дальше постійно компромітувати релігію (на думку одного студента це три чверті студентів).

Діти в школах пишуть завдання: «Релігія в нашій батьківщині». Є анонімні доноси і є підготована реакція від учителів.

Студенти не мають ліпше. Щоб їм дістатись на студії, то мусять зізнати чи висловити свої релігійні погляди (ставлення до релігії). Під постійним тиском на кінець зізнань навіть проти волі переконань, щоб раз мати спокій — відносно релігійних переконань або поглядів на релігію.

Священики формально не визнають такого поступування, але… Навчання релігії в церквах є проти закону. Кожний мусить студіювати сам. Українці мають мовні труднощі. Сьогодні молодь не розуміє достатньо польської мови між рештками польського населення.

Біблія, що звичайно видавана в Україні, тепер видається в Москві, Ленінграді й в Одесі. Друкується виключно на московській мові. Одеса все ще числиться як осідок духовної семінарії в Україні. [Примітка перекладача].

Внутрішні труднощі між католиками — це нерозуміння східнього обряду. Польські католики часто вважають уніятську Церкву за цілком неспроможну, підрядну, нижчого степеня. Нещодавно група польських туристів з Варшави у Львові була здивована великим числом вірних на Богослуженні в катедрі. За новішими відомостями польські церкви на Західній Україні держаться завдяки українцям, бо вони під літургічним оглядом є багато вищі від польських.

Дальшим є відомо, що львівський католицький єпископ Стернюк (підпільний єпископ — підпільне видання) закликає отців, щоб при Богослуженнях тримались літургічного принципу і вживали виразу — «православних християн», але саме вираз «православний» має спротив у священиків та вірних.

Ми вже закликали і дальше закликаємо всіх людей доброї волі в цілому світі, щоб за нас молились. Не знаємо, яка кількість закликів перейде через кордон. Загально про нас ширять чутки, що католицька Церква, а головно українська, співпрацювала з німцями-фашистами. В 1979 р. була поширена проти нас кампанія у зв’язку з випадком італійського священика Барнарда Вінценза, який з делегацією відвідав українського уніятського священика, а саме преосвященного отця Йосафата Федорика. Від отця Івана Ортинського привіз значну суму грошей з Німеччини на «підпільну діяльність» (працю). До цієї афери був замішаний кардинал Сліпий. Про подію цієї конференції були поінформовані засоби масової комунікації, ілюструючи доказ співпраці українських католиків з німецькими фашистами. (Вистачало те, що поміч прийшла з Німеччини). Правдоподібно, що це мало вплив на смерть єпископа Федорика 28 грудня 1979 року.

Крім села Мшани домагались реєстрації католиків села Завадів пов. Стрий, тим разом без успіху.

Без огляду на ситуацію релігійне життя в Україні продовжується. Відбуваються відправи в свята, відбувається литія до Пречистої Діви Марії й Найсвятішого Серця Господа, хресні дороги чи процесії з Найсвятішими Дарами. Відбуваються палкі молитви кожної першої п’ятниці, на які приходить велике число вірних. В багатьох місцях співають молитви навколо церкви.

Моліться за нас, браття-католики, і весь люд доброї волі, щоб Всевишній облегшив наш іспит життя і дав нам сили перемогти терпіння на Славу Божу, за словами Ісуса Христа: «… брами пекельні її не переможуть» (Мат. 16, 18).

Січень 1980 р.

(Кінець)

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt