Година 10:00, костел «Серця Ісуса».
Згідно з пляном, священики мали йти разом з процесією з костела «Серця Ісуса» до римо-католицької Катедри, де мала відбутися інсталяція. Владика Ординарій І. Мартиняк й ієрархія римо-католицького костела з Примасом Ґлемпом на чолі знаходився в будинку перемишльського біскупа Токарчука біля його катедри.
Сталося таке: о. Майкович та священики о. Дзюбина, о. Осипанко, о. Вудкевич, о. Гбур, о. Пирчак, о. В. Піпка, о. І. Піпка, о. Юліян Гойняк, о. Кузьмяк, о. Паньчак, о. Гутко, о. Муха, о. Михайлишин, о. Галушка, о. Ключник, о. Прах, о. Лайкош і інші вийшли з костела, а процесія з хрестом і біля 200 вірних відійшли в протилежну сторону до нашої Катедри і затрималися у підніжжя Катедри. Вище перед Катедрою входи забльоковані пікетуючими римо-католиками, біля 100-150 осіб.
Ситуація напружена. Наші співають релігійні пісні. Вище пікетуючі починають співати свої.
Отець Майкович виходить з костела і на сходах голосить драматичне слово. Закликує вірних йти з отцями до римо-католицької катедри, де відбудеться інсталяція. Те, що відійшла процесія, називає провокацією.
У напрямі римо-католицької Катедри пішли 4 хоругви о. Гбура з Гурова Ілав., хресті прапор, священики і частина вірних.
Переважаюча кількість людей залишилася на вулиці між двома, грецькою і римо-католицькою, катедрами.
Альтернативна процесія по якомусь часі підійшла вижче вліво до вул. Комісії Едукації Народовей і Баштовою, зійшла на площу, де колись у 1777 році мала стояти наша Соборна церква, і там біля незакінченої дзвіниці, призначеної зараз на міську вежу, співали релігійні пісні. Все це тривало біля 20 хвилин. Потім дальше процесія пішла вул. Францішанською, Я. Домбровскего, до вул. Снігуровського, біля єпископської палати і повернули вдруге перед нашу Катедру. І тим разом наші нижче, а поляки вище з чорними і біло-червоними прапорами та транспарантами із змістом, що Катедри ніколи не віддадуть.
З альтернативною процесією несено синьо-жовті прапори, 2 білі великі транспаранти (виконані студентами з Люблина) з обширними текстами, закликаючи римо-католиків до згоди, злагоди і любови, бо ж у Перемишлі наша Церква має 1000-літню історію і традицію, що єпископ український був задовго до єпископа римо-католицького, що українці будували свої храми і мають на них право, вимогу визнання правного статусу для нашої Церкви, вимогу зміни закону з 17 травня 1989 року і т.д.
В тому часі в римо-католицькій Катедрі почалася формальна інсталяція. По хвилині альтернативна процесія повернула і пішла до римо-католицької Катедри, але до Катедри не увійшли, а затрималися перед входом.
Перше вітальне слово українською мовою сказав о. Майкович, парох Перемишльської греко-католицької парафії. Він привітав нашого Владику, римо-католицьких біскупів з Примасом Ґлемпом на чолі і наших владик з закордону — митр. Максима Германюка з Канади, єп. Василя Лостена з США, єп. І. Курчабу і єп. Юліяна Вороновського зі Львова.
Привітав також представників влади, воєводу з дружиною, сенатора Мусяла (він був рішуче проти повернення нам катедри), не згадав про українського посла Володимира Мокрого, який був у той час назовні катедри. Вітав президента міста Львова Василя Шпіцера, Івана Геля, Калинців, яких зовсім не було (вл. Іван Мартиняк дав їм запрошення у Львові під час введення кард. М.-І.Любачівського у Святоюрський Храм), повітав Примаса Ґлемпа, митр, краківського Махарського, біскупа Токарчука, папського нунція Ковальчука і інших.
Висловив жаль, що інсталяція не відбулася у своїй Катедрі. Дальше вітальне слово взяв капітульний вікарій о. митр. Степан Дзюбина. Він говорив дуже гарно, виявляючи жаль і невдоволення, що римо-католики не звернули нам Катедри. Його нагороджено бурхливими оплесками.
Від імени Церковної Ради і вірних Перемишльської парафії слово сказав п. Михайло Гук, гарно, зворушливо наголошуючи також факт, що наш Владика відбуває інсталяцію не в своїй, а в чужій Катедрі.
Папську буллю призначення єп. Івана Мартиняка Ординарієм перемишльської єпархії прочитав біскуп Оршулів.
Біскуп Токарчук зовсім не забрав голосу і не перепросив нас за те, що інсталяція не може відбутися в нашій катедрі, не засудив пікетуючих, які не виконали волі Папи Івана-Павла II. Не вчинив цього також Примас Ґлемп. Їх мовчанка є акцептацією такого стану, який заіснував у Перемишлі.
Відчитано вітального листа від Маршалка Сенату п. Стельмаховського. Голова ОУП Юрій Рейт не забрав слова, як вияв свого невдоволення і протесту.
Проповідь виголосив Примас Ґлемп, який справи нашої катедри не торкнув. Говорив про любов і взаємне вибачення. Згадав про спільні святкування 1000-ліття Християнства в Україні у Ченстохові.
На закінчення Архиєрейської Служби Божої слово подяки склав новопризначений єпископ Ординарій І. Мартиняк. Він нав’язав до слів перемишльського біскупа Юзефа Пельчара, який майже 100 років тому сказав: «Запрошуючи на мою сакру Князя костела польського і Князя церкви руської з-над Сяну, хочу виразити ідею поєднання двох обрядів і тривалого зближення двох народів, щоб як води Висли і Сяну лучаться з собою і пливуть до моря, так два обряди у сталій гармонії зміряли б до єдности, якої вогнищем і опорою є Петрова Столиця». Згадав своїх попередників, владик нашої Церкви, наголошуючи на факті арешту останнього єп. Йосафата Коциловського і ліквідації греко-католицької єпархії. Подякував усім за участь в інсталяції, за поміч у її переведенні.
Святу Літургію співав чоловічий хор «Журавлі».
Після інсталяції один чоловік із західніх земель Польщі сказав: «Я щасливий, що міг бути у нашій катедрі», — показуючи на римо-католицьку катедру, де й відбувалась інсталяція. Очевидно, чоловікові пояснено, де наша Катедра, це зрозуміло. Люди, ідучи на інсталяцію, недостатньо були поінформовані через своїх отців парохів. А, може, й вони, парохи, не знали, яка ситуація їх зустріне в Перемишлі, а, може, приховувалося факт до останнього дня, що інсталяція відбудеться у римо-католицькій катедрі. Інший випадок — крокую з альтернативною процесією, і одна жінка з-за кордону і то західнього, запитує, а чому з нами не йдуть священики? Вона й не знала, що вже почалась інсталяція у римо-католицькій катедрі. Одне і друге є дуже сумне.
Народ довго не розходився по домах. Підходили до себе біля нашої катедри українці і поляки, виявили свої жалі одні й другі. Чому так сталося, що християни переслідують християн?
Одначе, у той день щось сталося. Щось великого, неймовірного, історичного, і від того дня почнеться новий етап у незнане для нашої Церкви у Польщі.
Доповнюючі інформації:
- Зі Львова приїхало на інсталяцію біля 100 осіб. З ними був голова Товариства «Надсяння» п. Володимир Середа, дружина Івана Геля та можливо ще хтось зі значущих діячів.
- 3 о. Гбуром приїхало з околиць Гурова Ілав. три автокари людей. Був автокар з Ілави або з Суша. Були люди з Вроцлава, Щеціна, Гданська, Ольштина, Люблина, Кракова, Катовиць, Варшави і інших. Були люди з навколішніх сіл Перемишля від Сянока по Гребенне.
- Біля 200 поліціянтів забезпечували спокій, порядок і рух. Працювала медична служба.
Незначні виняткові інциденти:
- Група 5-6 мужчин, молодих, проходячи вулицею біля римо-католицької катедри, вигукували вулгаризми, коли транслювалася Служба Божа по гучномовцях.
- Коли наша альтернативна процесія стояла у підніжжя нашої катедри і співала релігійні пісні, підійшов римо-католицький ксьондз з костела «Серця Ісуса» і голосив: «По цо тут стоїце, нє провокуйцє людзі, ідзіцє дол нашей катедри, бо там одбива се інґрес…». Жінки звернули йому увагу: «А оті пікетуючі, вони не є провокаторами, вони в порядку».
- О. Гбур на початку пробував завернути процесію, яка йшла у напрямі нашої Катедри, а хтось мав йому сказати щось образливого. Згадав про цей інцидент вл. о. І. Мартиняк під час Служби Божої у неділю.
- О год. 17:00 в домівці ОУП перемишляни зустрілися з американським консулом та його помічником. Він ставив питання, а перемишляни відповідали. Його цікавила можливість поворотів українців з західніх на рідні землі, українське шкільництво у Польщі тощо. Відповідали: М. Сидор, Ю. Рейт, М. Чех, С. Колосівський, В. Мокрий, Д. Богуш.
Записав: Михайло Козак, Перемишль, 21.04.1991 р.
