Спектр сучасного вжитку терміна «інтелігенція», як виглядає, коливається між широким визначенням, яке включає до цієї групи фахівців, як-от лікарів та інженерів, та вузьким визначенням, яке обмежує це коло до митців, письменників, науковців, філософів та політичних мислителів. Невизначеним залишається те, чи сучасні визначення включають до інтелігенції священство, хоча зрозуміло, що богословів з усією певністю включають. Оскільки термін втратив суспільно-політичні конотації, які мав на початках свого вжитку, він уже не втримує думку про інтелігенцію як певну окрему суспільну групу. У світлі історії терміна зрозуміло, що вести мову про якусь інтелігенцію домодерних часів було б складно.
В Середньовіччі, до прикладу, ті, котрих можна було б назвати інтелігенцією, належали переважно до духовенства. Такий християнський погляд передбачав єдність наук, над якою роздумували в університеті. Як натякає назва останньої інституції, вона – у тій формі, що була їй властива в період Високого Середньовіччя – навчала універсуму, тобто світу наук. Позаяк цей світ був сприйнятий як система взаємопов’язаних частин, створена Богом, університет осмислював і навчав знання як системи взаємопов’язаних дисциплін із богослов’ям та філософією в осерді (див. Alasdair MacIntyre, God, Philosophy, Universities: A Selective History of the Catholic Philosophical Tradition, Lanham, MD, 2009).
Повністю матеріал читайте у друкованій версії журналу.
