Інтерв’ю Блаженнішого Мирослава Іванна з представником радіо «Свобода» і «Вільна Европа»

25 жовтня 1985 р. представник радіо «Свобода» і «Вільна Европа» в Римі, Чарлз Робертіеро, провів із Блаженнішим Мирославом-Іваном інтерв’ю. Це інтерв’ю поміщуємо повністю.

Питання: Які висновки-постанови зробив Синод для плянування святкувань тисячоліття українського християнства?

Відповідь: На нашому останньому Синоді єпископів Української Католицької Церкви у Ватикані від 22 вересня до 5 жовтня 1985 р. ми пильно працювали над підготовкою і святкуваннями тисячоліття хрещення України. У дусі листа Папи Івана-Павла II, написаного до мого попередника, св.п. Блаженнішого Йосифа Кардинала Сліпого, з 19 березня 1979 p., ми бажаємо відбути прощу до Святої Землі, відслужити св. Літургію в базилиці св. Петра в присутності Святішого Отця, патріярхів, кардиналів, архиєпископів, єпископів і членів дипломатичного корпусу; хочемо запросити папу і тих же достойників до нашого собору Святої Софії в Римі і тим засвідчити нашу вірність Христові, так, як це зробив наш хреститель, святий князь Володимир Великий тисяча років тому, який прийняв Христову віру у східньому обряді та у злуці з Петром і всією Вселенською Церквою. Крім того, ми задумуємо публікувати ювілейні наукові твори, зорганізувати дві наукові конференції — українську й міжнародню. Та найважливішим є духовна підготовка і обнова всього народу, щоб уся Україна, на рідних землях і на поселеннях, знову родилась у Христі і, одягнувшись у Нього, жила Ним і для Нього.

Питання: Як Ви сподіваєтеся, що католики в Україні матимуть змогу якимсь чином відзначити тисячоліття в 1988 році?

Відповідь: Нашим великим бажанням є святкувати тисячоліття хрещення в Києві над Дніпром так, як це відбулось десять століть тому. На жаль, сьогодні це неможливе. Вірні нашої Церкви в Україні готуються до цього великого ювілею, та про їх старання мало хто може знати. Те, що готує московський патріярхат і совєтський уряд, має бідні пропаґандивні цілі, щоб показати західньому світові, ніби в СССР існує свобода релігії й Церкви, чого на ділі немає. Характер цих їхніх приготувань наскрізь політичний. У дійсності в СССР тисячі вірних-католиків, православних і протестантів страждають за Христа і свою вірність Йому, а Українська Католицька Церква зокрема зустрічає своє християнське тисячоліття свідченням крови і мучеництвом.

Питання: Чи можна припускати, що Папа Іван-Павло II зможе особисто поїхати на Україну в 1988 році для відзначення там тисячоліття?

Відповідь: Я вже мав змогу відповісти на подібне питання. Я переконаний, що кожен католик і християнин щиро вітав би подорож Святішого Отця в нашу батьківщину Україну, однак, у сьогоднішніх умовах це нереалістично про таку подорож говорити. На мою думку, саме католики України, яких речником є я, повинні б таке запрошення висловити, не хто інший. Сьогодні положення є таке, що я Святішому Отцеві такого запрошення не можу доручити. Водночас я переконаний, що така подорож папи при сучасних обставинах життя України в СССР ніяк не може відбутися.

Питання: Які рішення зробив Синод у відношенні до документації й належного поминання українських католицьких мучеників-ісповідників? Чи зроблено якісь кроки, щоб приспішити беатифікацію когось із них, включаючи Митр. Шептицького?

Відповідь: Під час нашого останнього Синоду єпископи Української Католицької Церкви застановилися над тим, щоб створити центр документації про мартирологію Української Католицької Церкви при Українському Католицькому Університеті в Римі. Процес беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея почато ще 1956 року, і ми започаткували або задумуємо почати цілий ряд процесів наших мучеників і ісповідників. Наші рішення ми предложили Святішому Отцеві до затвердження.

Питання: 3 доступних інформацій-відомостей, як Ви описали б найновіші релігійні настрої в Україні? Що треба б зробити, щоб їх викликати й піддержати?

Відповідь: Від половини сімдесятих років, не зважаючи на репресії й переслідування, в Україні помітне відродження релігійности й живучости нашої Української Католицької Церкви. Виросло нове покоління віруючих. Маємо там єпископів, священиків, монахів, монахинь і бодай чотири й пів мільйони вірних. 9 вересня 1982 р. постала «Ініціятивна група захисту прав віруючих і Церкви» в Україні й сильно зактивізувався Центральний комітет українців-католиків. Найновіший релігійний самвидав, як «Хроніка Католицької Церкви на Україні», «Український католицький вісник» і всякі матеріяли і документи, що до нас в останньому часі доходять, є доказом живучости й росту нашої Церкви у важких обставинах совєтської дійсносте. Мій Великий Попередник, св.п. Блаженніший Йосиф, у своєму звіті з 28 липня 1980 року заявив: «Моя Церква в Україні не тільки живе, але й росте як у західній, так і у східній Україні, та в усьому Совєтському Союзі, де наші каторжники живуть, зокрема на Сибіру». «Хроніка» дуже виразно говорить про ріст нашої з’єдиненої Церкви, не тільки в західній та центральній Україні, але також у Білорусі. Усе це говорить про вітальну живучість, що її завдячуємо ласці Божій та крові наших мучеників. Нашим завданням тут є молитися за страждучих братів і сестер наших, говорити про них і інформувати про їх долю, помагати їм морально і матеріяльно. Ваше Радіо, як рівно ж інші вільні радіовисильні, повинні для вірних пересилати окремі передачі. Хочу скористати з цієї нагоди, щоб в імені католиків України подякувати конфесійним та міжконфесійним організаціям, інститутам та редакціям, словом, усім християнам вільного світу, за конкретні вияви християнської солідарности з переслідуваною Українською Католицькою Церквою та її вірними. Я дуже Вас усіх прошу цієї допомоги й підтримки нам не відмовити також і в майбутньому. Ця наша християнська солідарність дасть їм силу нести свій хрест мучеництва до переможного кінця.

Питання: Знову ж, з доступних відомостей, як можна описати удар совєтського протирелігійного переслідування в Україні? Чи Ви спостерігаєте останньо будь-яке злагіднення зі сторони властей? Як можна б таке припинення переслідування спричинити?

Відповідь: У той самий час, коли відроджувалося релігійне життя України, посилилися переслідування віруючих. Наведу кілька фактів за останніх три роки. У першій половині 1982 року ув’язнено отців Василя Кавацева й Романа Есипа. 29 вересня 1982 р. міліціонери вбили у Львові 28-літню монахиню Лідію Швед й інтерновано о. Петра Пиріжка. 29 травня 1984 р. КҐБ замучило в таборі біля Львова мого колишнього приятеля зі студій у Львові о. Антона Поточняка лиш тому, що він хотів остатися католицьким священиком. 7 жовтня 1984 р. у ленінградському тюремному шпиталі загинув 37-літній Валерій Марченко; у листопаді-грудні 1984 р. «зник» о. Григорій Будзінський; у грудні 1984 р. на головному двірці міста Львова п’яні хулігани замордували українську католицьку монахиню, якої головне завдання було підготовляти дітей до першого св. Причастя. 22 березня 1985 р. засуджено Василя Кобрина до трьох років табору загального режиму, а 20 серпня ц.р. засуджено в Ужгороді Йосипа Терелю на 12 років позбавлення волі (7 літ таборів примусової праці й 5 років заслання). Це лише кілька фактів із життя Української Католицької Церкви в Україні, які явно свідчать, що стан віруючих в СССР не покращав, а значно погіршився. Совєтські власті залізним п’ястуком вдаряють по всіх релігійних групах України. Про ці факти світ і публічна опінія мусять знати, головно тепер, у десяту річницю Конференції для безпеки й співпраці в Европі в Гельсінках, на якій уряд СССР підписав угоди, які тепер наглядно топче. Лише повсякчасним зрушенням публічної опінії, через масову комунікацію світу, а головно гарячою молитвою і жертвою ми зможемо хоч частинно полегшити долю страждучих братів і сестер наших.

Питання: Коли тепер українські католицькі синоди стали періодичними й відносно частими, які конкретні висліди Ви бачите, що з них вилонюються? В який спосіб синоди розвивають і підносять справу Української Католицької Церкви як цілости-повноти?

Відповідь: Синодальний устрій є питомою формою управління кожної східньої помісної Церкви, і ми є вдячні Святішому Отцеві, що привернув нам це древнє право, і є явним здійсненням постанов II Ватиканського Собору. Найважнішим фактором синоду є одність Української Католицької Церкви на поселеннях із Церквою-Матір’ю в Україні: не зважаючи на те, що вірні нашої Церкви є розкинені майже по всіх континентах земної кулі, ми є однією помісною Церквою, злученою з Петром, і в цій одності й єдності ми хочемо бути собою: українцями й католиками.

Питання: Чи синод зайняв становище до питання створення Українського католицького патріярхату?

Відповідь: Не можу тут говорити про все, що Синод єпископів Української Католицької Церкви постановив чи просив у Святішого Отця. Відомим однак є, що на закінчення синоду, 5 жовтня під час авдієнції я звернувся до Святішого Отця, у присутності всієї ієрархії на поселеннях, з проханням піднести українське Верховне Архиєпископство до Патріярхату. Це саме прохання я повторив у присутності всіх українських єпископів та різних церковних і світських достойників 13 жовтня 1985 p., під час торжества найменування собору Святої Софії в Римі кардинальським храмом і мого Входу до нього. Я вірю, що це наше прохання буде вислухане.

Питання: Чи Ви думаєте, що воно здійсниме, взявши до уваги вимоги канонічного права, створити Патріярхат? На яких історичних і канонічних основах можна робити такі кроки?

Відповідь: Декрет II Ватиканського Собору про східні Католицькі Церкви виразно каже: «Тому, що патріярхальна установа є у східніх Церквах традиційним видом управління, цей священний і вселенський собор бажає, щоб там, де потрібно, були встановлені нові патріярхати» (ч. 11). Ми, українці-католики, як рівно ж багато неукраїнців, уважаємо, що нам потрібний є потріярхат для скріплення нашої єдности. Відтак, тому що Патріярхальний устрій є традиційним видом управління східніх Церков, ми, що є найбільшою, а то й найважнішою східньою Католицькою Церквою, уважаємо, що цю установу, згідно зі східнім правом, повинні мати. Упродовж бодай останніх 350 літ, головно у ХVІІ, XIX і нашому столітті, ідея українського патріярхату виринала і тепер виходить наверх. Не можна її було ще завершити через несприятливі коньюнктури…

Питання: Чи Ви думаєте, що питання патріярхату поступило ближче до якогось рішення під час теперішнього понтифікату? Чи є основа до надії, що ці змагання українців-католиків вкоротці сповняться?

Відповідь: Сам факт, що цей Папа, Іван Павло II, визнав нашій Церкві синодальний устрій, є дуже виразним кроком у сторону визнання всіх прав Української Католицької Церкви як помісної східньої Церкви. Святіший Отець мені виразно сказав зараз після смерти св.п. Блаженнішого Йосифа, що «Покійний боровся за справедливу справу», і це повторив мені й пізніше. Хочу вірити що, не скриваючи труднощів, Святіший Отець бажає нам визнати патріярший статус у Вселенській Церкві. Я сказав Його Святості у своєму слові з 5 жовтня 1985 p., що Папі Григорієві ХVІ у 1843-1853 роках не довелось піднести нашої Української Католицької Церкви до гідности патріярхату, але воно, здається, було в плянах Основника Церкви Ісуса Христа, щоб того великого чину довершив Папа-слов’янин, наш »брат із крови й кости», як Святіший Отець сам себе окреслив. Українці сильно вірять, що до визнання нашого патріярхату дійде з нагоди тисячоліття Хрещення України.

Питання: Як створення патріярхату піднесло б ситуацію Української Католицької Церкви? Які наслідки матиме це в Україні?

Відповідь: Визнання українського патріярхату надало б нашій Церкві саме цього традиційного виду управління, чого бажає II Ватіканський Собор. Воно явно підкреслило б факт, як Римський Апостольський Престіл шанує права східніх Церков і з якою пошаною й любов’ю він відноситься і цінить свідчення й терпіння Української Католицької Церкви. А для наших братів і сестер в Україні це було б великим підйомом, що їхні терпіння не пішли намарно, а принесли овоч питомого управління східньої помісної Церкви, що стало б основою для розбудови українського християнства в нашому другому тисячоліттю.

Питання: Як Ви опишете значення апостоляту святих Кирила й Методія для України з нагоди їх теперішнього ювілею?

Відповідь: Святі слов’янські апостоли Кирило й Методій завжди були високо почитані в Україні. Вони працювали також і на побережжі Чорного моря, вони на Криму віднайшли мощі св. Климента Папи і стрінулися там із «руськими письменами». Та для нас вони є живими взорами нашої дійсности. Сини східньої Церкви, вірні Вселенській Церкві, вони знаходили для кожного народу свої питоменності їх місце в Церкві. За таке справжнє вселенське й соборне розуміння Церкви свв. Кирило й Методій чимало постраждали, і тому вони нині є співпокровителями Европи і слов’янськими апостолами. Вони для нас є взором, бо й наша Церква, яка стоїть на межах Сходу й Заходу і стільки страждає задля єдности Церков, збереже цю свою питоменність і ідентичність.

Питання: Чи маєте Ви ще якісь слова для католиків в Україні?

Відповідь: Я сильно вірю і молю Господа Бога, щоб дав мені цю ласку поблагословити Вас, Дорогі Браття і Сестри в Україні, з нашого собору святого Юра у Львові у вільній Україні, на світанку нашого другого християнського тисячоліття. Вірю, що перенесу тлінні останки мого Великого Попередника, св.п. Блаженнішого Йосифа Ісповідника, до підземель св. Юра у Львові і положу їх біля гробниці Слуги Божого Митрополита Андрея. Вірю, що й із собору Святої Софії в Києві проповідуватимемо Христову благовість по всій нашій Україні. А на кінець повторю я знову слова Христові: «Дерзайте! Я переміг світ!» (Ів. 16, 33). Бодріться, Дорогі Браття і Сестри, Христос переміг смерть і воскрес із мертвих. Так само скінчиться внедовзі наша страсна П’ятниця, і Христос пішле Україні волю, а нашій Церкві свободу.

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt