Інтерв’ю з Мирославом Мариновичем «Виявилося, що нам легше боротися за цінності, аніж жити згідно з ними»

Яким є баланс духовних шукань українства за період від здобуття незалежності України й донині? Чи виправдалися сподівання, котрими жило наше суспільство на зорі 1990-их років? Український народ дотримався задекларованих цінностей і став зрілішим? Про ці важливі речі, про духовні засади розвитку і виклики для них читачам «Патріярхату» в інтервю з нагоди 30-ліття Незалежності України розповідає правозахисник, дисидент, впливовий мислитель і проректор УКУ Мирослав Маринович.

 Пане Мирославе, вже на зорі незалежності ви стали одним із піонерів осмислення шляху України: її повернення до себе, її народу до Бога. У 1993-ому вийшла ваша книга «Україна, шлях через пустелю», в якій наскрізною є думка про 40 років блукань старозавітних євреїв після виходу з землі Єгипетської як певну модель для новітньої української історії. Минули 30 років таких блукань. То нам ходити пустелею ще років десять?

  – У контексті нинішніх українських викликів хочу відповісти вам жартом: «То ви хочете прискорити собі перехід?» Насправді це гіркий жарт, бо блукати нам доведеться й довше, якщо не затямимо одну засадничу річ: поміж рабським Єгиптом і землею обітованою був Синай, тобто місце, де давні юдеї отримали скрижалі Завіту. А що таке «Завіт» у нашому контексті? Це новий «суспільний договір», це правила міжлюдського і міжгрупового співжиття. А ми сьогодні все ще живемо за «договором корупційного консенсусу», який походить із совкового рабства. Ми все ще відставляємо цінності набік, коли вони заважають нашим інтересам.

А це логіка радянських «єгиптів»: «Вообще-то нельзя, но если очень хочется, то можно». Отож що швидше відкинемо цей хибний договір і повернемося до юдео-християнських цінностей, закладених у фундаменті людської цивілізації, то швидше ввійдемо у свою «землю обітовану».

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті

Свіжий номер

4 (486) 2021 4_2021