Владика Венедикт Алексійчук має вигляд іконічного монаха Східної Церкви: з довгою посивілою бородою, завжди у підряснику, з чотками в руці. Його образу найбільше пасують краєвиди околиць Унівського монастиря. Тому трохи складно уявити його серед хмарочосів Чикаго – місті, яке в багатьох найчастіше асоціюється з гангстерами і джазовими клубами. Та вже п’ятий рік минає відтоді, як владику призначили правлячим архиєреєм єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго. Як монах-студит сприймає свою заокеанську місію? Хто є вірними УГКЦ на теренах цієї американської єпархії? Чому владика Венедикт вважає, що з євангелізацією найкраще справлятимуться миряни? На ці та інші запитання єпископ від- повів у нашій нещодавній розмові.

 – Владико, ви очолюєте величезну за територією єпархію УГКЦ, яка простягається від Чикаго до Каліфорнії. Чи легко вам було перейти на такі масштаби після компактної Львівської архиєпархії, де ви були єпископом-помічником?

 – Так, наша єпархія одна з найбільших, але наші парафії розміщені далеко одна від одної, до найдальшої треба летіти годин шість. А штат Техас, який належить до нашої єпархії, за територією більший за Україну. Там є дві наші парафії та одна місія. Тому там справді цілковито інший формат, бо в Україні, якщо говорити про Галичину, парафії розміщені близько одна від одної. Парафії нашої Церкви в Америці ближчі одна до одної в східній частині. Це райони Філадельфії або Нью-Йорка. Що далі на захід, то вони далі одна від одної, часто за 300 – 600 кілометрів. Отож в цьому сенсі це справді інша дійсність, інше функціонування. Однак я б не сказав, що це щось дуже відмінне. Адже є дві фундаментальні речі, які присутні скрізь: той же Бог і ті ж люди. А де є люди, там ті ж радощі й проблеми. Тому не є аж надто складно.

Повністю інтерв’ю читайте у паперовому варіанті.

Також можна придбати електронну версію часопису.