Інтерв’ю з Ярославом  Грицаком «Незалежність – це не якась формула, це практичне життя»

Святкування 60-ти річчя Ярослава Грицака (57)

Назвіть три найголовніші досягнення України за цей 30-річний період.

- Перш за все вдалося втримати незалежність. Після проголошення української незалежності було побоювання серед патріотів і надія серед ворогів, що Україна не втримається. Говорили, що це держава на одну годину, що війна між сходом і заходом України неминуча.

Навіть ті, котрі бажали Україні добра, вважали, що вона втримається, але лише по Дніпро. Або навіть по Збруч. Я пам’ятаю розмову одного відомого економіста з одним не менш відомим соціологом на початку 2000-их. Вони сперечалися між собою, чи у випадку війни з Росією знайдеться хоча б сотня українців, які підуть на цю війну воювати. Минуло 30 років, і бачимо, що всі ці страхи не справдилися. Україна пройшла через великі кризи і показала високу стійкість. Виглядає так, що вона й інші кризи витримає. Отже, можемо визнати: незалежність уже відбулася. Крапка.

Друге, що нам вдалося, це  налагодити механізм зміни еліт. Це не вдалося Росії, Білорусі та іншим колишнім радянським республікам, за винятком Молдови, балтійських країн, Грузії та Вірменії. В усіх інших, як бачимо, керують президенти по три, чотири, п’ять термінів. Навіть коли вони виходять на пенсію, то призначають того, хто буде правити після них. Вибори вже не мають значення, бо все відомо наперед.

А Україна запустила механізм зміни еліт у 1994 році, коли Кравчук після поразки на виборах мирно передав владу Кучмі. У нас влада змінюється кожні чотири-п’ять років. Це не досконала демократія, але це демократія. Найпевніша ознака демократії – це те, коли ти не знаєш, хто буде наступним президентом. А в Україні цього ніколи не знаєш. Іншими словами, Україні вдалося уникнути загрози авторитаризму, яку мають усі молоді держави.

Третім найбільшим здобутком України вважаю нове покоління. Говорю це без перебільшення і без компліментів. В Україні виросло по-справжньому нове покоління. Я не кажу, що краще, але кажу, що інше, з іншим набором. У Росії цього не сталося – молоді росіяни у своїй більшості відтворюють цінності старших і вибирають Путіна. Нове покоління в Україні дає надію на наведення ладу. Не наведення ладу в авторитарний спосіб – на прикладі Путіна чи Муссоліні, а в той спосіб, про який ми говорили на початку нашої розмови. У найближчі 20 років це покоління перейме тягар відповідальності за стан справ. Це дає підстави для обережного оптимізму.

Четвертим досягненням є те, що Україні вдалося витримати воєнну агресію. В 2014 році Путін вірив, що половина України не втримається, що як тільки ввійдуть російські танки, Одеса, Дніпро, Харків зустрінуть їх із квітами. Цього не сталося. Україна витримала дуже важкі випробування. Я не знаю, чи якась інша держава за такий короткий час мала такі сильні випробування і так гідно їх витримала.

Тут я хочу знову повернутися до початку нашої розмови і повторити, що при оцінці втрат і здобутків України ми вживаємо неправильні критерії. Ми беремо зразки сучасних розвинутих демократій і застосовуємо їх до України. Звичайно, ми маємо право це робити, бо така наша потреба: ми завжди бажаємо для себе найкращого. Але, з другого боку, ми повинні розуміти, що ми не стара, а молода демократія. І нам залишається ще багато чого зробити, як колись Британії чи Америці. Однак свої найтяжчі випробування Україна вже пройшла, і то досить успішно.

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті.

Також можна придбати електронну версію часопису.

Свіжий номер

6 (488) 2021 6-2021-obklad.sajt