«Іренікон» про УКЦ в Польщі

В екуменічному католицькому журналі «Іренікон», який появляється у Бельгії, у третьому випуску за 1989 рік надруковано інформації про Українську Католицьку Церкву. Темою редакційної статті є вихід з підпілля Церкви в Україні, проблеми, які це створює для відносин між православними та католиками, та, на ширшому пляні, питання «уніятства» взагалі. Редакція виходить із заложення, що свобода віри для Української Католицької Церкви та її вірних є передумовою для екуменічних відносин між Римом і Москвою, та вважає, що впродовж останніх двадцяти п’яти років Рим і Москва настільки дійшли до порозуміння, що не повинні вважати Українську Католицьку Церкву як перешкоду для діялогу.

Редактори журналу стверджують, що в минулому Східні Церкви не були відповідно доцінені та трактовані Римо-католицькою Церквою, та як приклад подають Українську Католицьку Церкву в Польщі, яка, можна сказати, «сорок років майже не існує» та яку засуджено на «повільну смерть через абсорбцію». Запитує редакція: що можемо відповісти православним Росії, коли нам скажуть: «Дивіться, як ви відноситесь до Східніх Церков, які у повній злуці з вами?».

Дальше в журналі поміщена довша згадка пера Василіян, отця Ігоря Гарасима та сестри Софії Сеник про невідрадну ситуацію Української Католицької Церкви в Польщі. Нещодавнє висвячення о. мітр. Івана Мартиняка в Польщі, на єпископа-помічника кард. Ґлемпа розчару­вало українців-католиків у Польщі, які надіялися, що їхня Церква нарешті одержить юридичне визнання та повну структуру з власною ієрархією. На ділі єп. Мартиняк не посідає більшого авторитету, ніж він, мабуть, будучи генеральним вікарієм. У новому законі з 17 травня 1989 р. про відносини між державою і Церквою в Польщі юридичне становище Української Католицької Церкви не є уточнене.

Слідує огляд історії УКЦ у повоєнній Польщі, включно з ліквідацією перемишльської єпархії, арештом її ієрархії, перебрання владою всіх посілостей УКЦ, примусове переселення до СССР та північної й західньої Польщі та нищення матеріяльної та духовної культури Церкви. Згадано великі труднощі, заборони та переслідування, які зустрічали священиків, що старалися обслуговувати вірних у рідному обряді. Спроби о. Василя Гриника одержати дозвіл на привернення українцям права на свій обряд увінчалися дуже обмеженим успіхом.

Від 1957 року дозволено закладати душпастирські станиці, яких на сьогоднішній день є 86. Ці станиці не мають статусу парафій, і до сьогодні УКЦ в Польщі не є злеґалізована. Вона існує виключно в рамках польської Римо-католицької Церкви. Правда, в останніх роках покращало ставлення властей до УКЦ: дозволено друкувати Біблії та молитовники українською мовою, хоча немає ще дозволу на видавання періодики. Також поправилися відносини між УКЦ в Польщі та польським єпископатом, прикладом чого була його участь у святкуванні Тисячоліття хрещення Руси-України. Отже, українці-католики в Польщі покладали великі надії на те, що буде для них назначений владика-ординарій з повними правами: це конечне потрібне, якщо Церква має відповідно розвиватися. Такий розвиток неможливий так довго, як довго Церква підчинена латинській ієрархії. Мати свою власну структуру, традиції, повноправного голову — це не привілей, це право кожної Церкви, тим більше, що українська перемишельська єпархія сягає дев’ятсот літ у минуле.

Як додаток до цього коментаря редакція журналу помістила заклик з 1984 року українських католицьких священиків в Польщі до польського єпископату, в якому священики вимагають свободу обряду для українців-католиків у тоді ще комуністичній Польщі.

М. Є-К