«Підпільна Церква була тим місцем, де люди втішались своєю ідентичністю, були тими, ким були насправді … Коли відбувались підпільні богослужіння, то бракувало ночі, щоби наговоритись. Ми могли говорити і говорити, і лише про духовні речі. Були, можливо, якісь апокаліптичні настрої, але було сильне переконання у перемозі.
Наведу приклад двох дівчат, які походили з одного села біля Калуша, де підпільна служба була лиш раз у році. А вони працювали в Києві. Тож, щоб мати змогу потрапити на літургію, пішли і здали кров, отримали за законом відпустку на кілька днів і прибули літаком, аби взяти участь в богослужінні. Віддали свою кров, щоби прийняти кров Ісуса Христа! Саме такі люди були надійними християнами. Для них не існувало розділення між вірою і життям»
ПОВНІСТЮ СТАТТЮ ЧИТАЙТЕ В ДРУКОВАНІЙ ВЕРСІЇ ЧАСОПИСУ
