Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Історія одного протоколу

Звертаємося в редакцію з проханням надрукувати нашого листа. Можемо сказати наперед, що він викличе у багатьох сердиті думки і навіть бажання не погодитися з нами. Одначе…

Днями канцелярія Мукачівської єпархії розіслала виготовлений нею «Протокол…» для загальних зборів мирян, у якому нав’язується їм готове і категоричне одномисліє «зверхніх» достойників Церкви широкому загалу вірників – про матеріяли Священного Синоду єпископів Української Греко-католицької Церкви від 16-31 травня 1992 року у Львові і проголосила таке, що, на наш погляд, пахне криміналом. Яке має право наша єпархія зводити наклепи на рішення Синоду і перекручувати їх зміст, подаючи як фальшивку?

Ставлячи підпис під таким «Протоколом…», мирянин чи член церковної громади стає в позу звинуватця або судді Священного Синоду. Аргументації, викладені у «Протоколі…», нагадують капеерівські методи закритих листів, коли чиясь думка згори мусіла виконуватися і видавалася за істину.

Згаданий взірець «Протоколу…» буквально пройнятий доказами того, чого не докажеш. З тексту ясно, хто складав: видає політична термінологія. Це — лжерусини Підкарпатської области Підкарпаття. Кожне слово свідчить, що «Протокол…» писали не духовні особи, а якийсь політикан. Саме той, хто виступає проти історичних рішень Синоду УГКЦ, і є заражений ідеями схизми.

У тексті наводиться історична неправда про те, що Мукачівська єпархія віками не належала до жодної митрополії, а прямо відносилася до Римського Престолу. Це вигадка, бо до 1771 року Мукачівська єпархія була тільки вікаріятом егерського угорського римо-католицького єпископа, а з 1771 року вже повноправна єпархія була підпорядкована естергомському угорському римо-католицькому архиєпископу і дотепер записана. Римська Столиця робила всі заходи, щоб Мукачівську єпархію приєднати до Києво-Галицької Митрополії, але їй перешкоджали політичні сили Австро-Угорщини, а зараз цьому на заваді місцеві політичні сили, що комфортно окопалися в коридорах «суверенної єпархії».

Смішним і абсурдним є твердження, що зараз введена і підтверджена свята Літургія з усіма її доповненнями «по-східньому, візантійському ортодоксному православно-російському обряду», в якому викинуті і заборонені всі набоженства, століттями набуті в нашій єпархії.

Як рожанець (вервиця), молебні до Пресвятого Серця Ісуса, до непорочного Серця Пречистої Діви Марії, Непорочне зачаття, празник Царя Христа та багато інших. Рішуче протестуємо проти деяких самозванців, які підбурюють народ, щоб під виглядом возз’єднання наших єпархій завести нам православно-російський обряд, збираючи підписи на всілякі фальшиві петиції.

Все це має одну мету: вбити черговий клин між греко-католицькими церквами, між вірниками одної конфесії через заведення в краї «православно-російського обряду» і лякати наївних і простодушних мирян. Це робиться для того, щоб зібрати якомога більше підписів.

Ще багато чого можна піддати сумніву в цьому документі. До речі, вірники не знають змісту канону 146 параграфу Кодексу Східньої Церкви, затверджений Святішим Отцем: «Територія Церкви, на чолі якої стоїть Патріярх, простягається на ті округи, в яких зберігається обряд, властивий тій Церкві, і Патріярх має законно набуте право заснувати там провінції, єпархії і екзархати». Однак слід додати, що на основі Канону 152 параграфу того ж Східнього Кодексу права Верховного Архиєпископа (а ним тепер є Блаженніший Кир Мирослав-Іван Любачівський) у всьому прирівнюється правам Патріярха. Від чого йде невігластво тих, хто скомпонував сумнозвісний «Протокол…» і хоче, аби інші його підписували.

Творці цього «Протоколу…» звинувачують у гріхах інших, звертаються з петиціями «до всіх вірників нашої многонаціональної єпархії, щоб виганяли з своїх домів всіх самозванців-агітаторів, які бродять нашими селами і заносять у громади та родини дух роздору, злоби і наклепів на законного єпископа-ординарія, на нашу єпархію».

Чи вписується така модель церковної автономії або суверенної єпархії в політику позацерковних сил, які обстоюють політику псевдомоделей краю, але під п’ятою чужинців. Візьмемо одну із деталей — «Епархія не терпить вивищення однієї нації над другою», на що натякає «Протокол…». Нам здається, що ряд єпископів займаються нецерковними справами. Чи треба словакізувати, мадяризувати та англізувати закарпатців?

Ще раз підкреслимо, що сумнівним видається цей «Протокол…». Йому не місце в сучасній історії Закарпатської Греко-католицької Церкви.

Євген Варіха
Клара Варіха
греко-католики м. Ужгород

Поділитися: