Історичні концепції України: розділяємо чи об’єднуємо

Творці національних міфів мислили так: мій народ славетний, має право на велич, ми пишаємося своїми подвигами, возвеличуємо своїх героїв і ненавидимо наших ворогів. Якщо ми когось завоювали, то це тому, що в нас мужні воїни та добрі полководці, і ми цим пишаємось. Якщо нас хтось завоював, то це тому, що вони ненажерливі завойовники, ми їх ненавидимо і намагатимемось скинути вороже ярмо. Правда на нашому боці, а не на боці ворога, Господь за нами. Чорний принц спалив половину Франції, але ми любимо його, бо він бився на нашу Англію. Святослав Ігорович зрівняв Хозарію з землею, нагнав страху на болгар та візантійців, але ми його любимо, бо він – наш князь. Петро Перший згноїв тисячі на будівництві Петербурга, але росіяни люблять його, бо він працював задля величі Росії. Жорстокі татари нападали на Україну, а мужні козаки-шляхта-міщани оборонялись від них. Знаємо, знаємо, і книги про це написані, і фільми зняті… Козаки нападали на турецькі міста, грабували їх, палили. Нехай про це турки співають, а для нас козаки – герої, бо боронили Україну. І правильно, нехай кожна нація має своїх героїв. Ми пишаємось тим, що били турків (поляків, візантійців, росіян, угорців – потрібне підкреслити). А вони тим, що били нас. І всі щасливі. Бо національний міф – річ суто національна, і в кожного він свій.

ПОВНІСТЮ СТАТТЮ ЧИТАЙТЕ В ДРУКОВАНІЙ ВЕРСІЇ ЧАСОПИСУ

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>