Доброзичливі й відбуті з пошаною відвідини Владики Мстислава Скрипника, митрополита Української Православної Церкви в США новойменованим митрополитом Степаном Суликом, що відбулись в Бавнд-Бруку 20 березня 1981 p., без перебільшення треба зарахувати до історичної події на шляху до екуменізму, а зокрема до спільних святкувань тисячоліття хрещення Руси-України. Звичайно, в цьому аспекті слід нагадати давно зроблений початок Патріярхом Йосифом, який під час своєї першої візитації в США відвідав митрополита Української Православної Церкви Владику Іоана Теодоровича. Добрий крок був зроблений. Але свого часу запалений вогонь з різних причин не розгорівся — пригас. Робились спроби, щоб він, себто вогонь, знову розгорівся, але, на жаль, обставини цьому не сприяли. В цьому напрямку зробив більше ніж наполегливу спробу Владика Степан Сулик. В його для багатьох несподіваній спробі був вияв пошани до Владика Мстислава, доброта, щирість і християнська любов.
Незапаречною правдою є, що тільки щира християнська любов і добросердечна настанова можуть побороти всі непередбачені труднощі й перешкоди. Коли християнська любов незміряна, вона спроможна робити чудо, бо ж любов є головною основою Христового вчення серед людства. Ісус Христос тільки з любови до нас, людей грішних, дав себе розп’яти на хресті, щоб своєю смертю смерть побідити і дати нам життя вічне, щоб побідити світ темряви, насильства і зла. Ось ця любов є визначальною і в нашому щоденному житті. Сила любови все є більша, без порівняння більша, як тільки ми можемо собі уявити. В цьому аспекті щирої християнської любови слід розглядати відвідини Владики Степана у Владики Мстислава в Бавн-Бруку.
Ці відвідини виходили далеко поза межі куртуазійної зустрічі двох наших українських церковних Ієрархів. Цей пам’ятний факт уся наша громада як католики, так і православні прийняли з радістю, вдоволенням та далекойдучим оптимізмом. Владика Степан запросив Владику Мстислава на свою інсталяцію на філядільфійський митрополичий престол. Хоч Владика Мстислав не міг взяти безпосередньої участи в інсталяції, то все ж таки Українська Православна Церква була заступлена, а крім цього Владика Мстислав не поставив на цьому крапки і 17 червня 1981 року склав ревізиту митрополитові Степанові у Філядельфії. Ось ці взаємні, щирі, з християнською любов’ю, відвідини залишаться історичними подіями у наших спільних відносинах українців-православних з українцями-католиками, і вони матимуть вагомий вплив у майбутньому.
Все, що сталось, випливало з природніх потреб наших вірних як українців-католиків, так і українців-православних. До речі, на нижчих щаблях, а зокрема серед вірних обидвох віровизнань немає тієї великої різниці чи тих розходжень, що не раз трапляються серед наших ієрархів. Під тим оглядом вірні обидвох віросповідань бажають братньо-дружніх відносин і співжиття. Можна тут нагадати конкретні приклади, як наші брати-православні подали допоміжну руку братам-католикам. Пригадаймо собі ситуацію в Чікаґо, коли велика частина вірних Української Католицької Церкви опинилась без церкви — на вулиці, і в цей скрутний час наші брати-православні прийняли їх до своєї церкви, в якій ті мали свій притулок, де могли відбувати свої богослуження до часу, поки не збудували своєї власної церкви свв. Володимира і Ольги в Чікаґо. Коли утворилась подібна ситуація у місті Братньої Любови, Філядельфії, то знову ж вірним Української Католицької Церкви подали братню руку брати- православні та запросили до своєї церкви, в якій ті перебували до часу, поки не збудували своєї церкви св. архистр. Михаїла.
Це, без сумніву, багатомовні факти, що говорять самі за себе. Ми ще не дали їм належної оцінки, але вони будуть важливими в історії розвитку наших Церков. Згадаймо, що кільканадцять років перед тим не можна було собі щось подібного уявити. Це були непроходимі «гори», а сьогодні ці «гори» стали в наших очах такими малими, майже непомітними. Отже, можна ствердити, що багато неможливого може стати можливим, але для цього треба виявити хоч крихітку доброї волі. Життя потверджує, що це є можливе.
Якщо взяти до уваги, що римокатолицька і православні церкви прожили з 1054 року у взаємному роздорі, і, здавалось, що ще довгі, довгі віки пройдуть у ворожнечі, а понад всякі сподівання сталось зовсім інакше, бо ж згладились взаємні непорозуміння, і Константинопольський Патріярх Атенаґорас з Папою Павлом УІ обмінялись поцілунком християнської любови. Сьогодні продовжується між обома Церквами екуменізм. Для цього покликані відповідні спільні комісії. Якщо це було можливо здійснити їм, де між ними були колосальні різниці, але й вони якось зникли чи прийшли поруч них до денного порядку, якби їх не було, то у нашому випадку, себто в українців-католиків з українцями-православними є менше того, що нас ділить, а більше, що нас з’єднує. Враховуючи всі ці моменти, ми повинні спільно прямувати до зближення, до екуменізму, не лякаючись жодних труднощів і перепон.
Треба підкреслити, що ці взаємні відвідини наших Ієрархів мали позитивний відгук на нараді пленарного засідання Секретаряту Світового Конгресу Вільних Українців, під час якого прийнято резолюцію про спільне святкування надходячого тисячоліття хрещення Руси-України. Мало того, в цій справі відбули окрему нараду представники Української Православної та Української Католицької Церков, на якій обговорено спільне відзначення тисячоліття хрещення Руси-України. В нарадах брали участь Владика Мстислав Скрипник, Владика Максим Германюк, Владика Степан Сулик, о. Архипресвітер Семен Савчук і о. шамб. Роберт Москаль, які підписали спільний документ, що його друкуємо в іншому місці. Цю радісну заяву наших владик вірні прийняли щиро, з переконанням і вірою, що ми гідно і на висоті спільними силами відзначимо тисячоліття християнства на Україні. Занесім наші молитви в наміренні ювілейних святкувань. При цьому не забуваймо і маймо завжди на увазі, що по нашу історично-релігійну спадщину посягає довгорука Москва.
