Історичний нарис — «Голос мирян»

Ви знаєте, з яких причин і серед яких обставин створилася радіогодина «Голос Мирян», але дозвольте сьогодні пригадати, хто найбільше причинився до її створення. Отже головою філядельфійського відділу УПТ-ва був тоді інж. Роман Левицький, і він одобрив це,діло й активно включився у працю. Крім нього Леонід Рудницький, Мирослав Навроцький, Володимир Процюк, Іван Строгм і моя скромна особа вели переговори з радіостанцією, полагоджуючи адміністративні й технічні домовлення. Та чи може не найбільшу ролю відіграв тут бл.п. Михайло Дуцилович, жертвуючи $1,000 дол., що дало початкову фінансову базу радіогодині «Голос Мирян».

Як вам відомо, радіогодина «Голос Мирян» є власністю філядельфійського відділу УПТ-ва, але за зміст передач відповідає редакційна комісія. Таке було домовлення між редакцією «Голосу Мирян» і управою Патріярхального відділу на самому початку, і так воно залишилося досьогодні.

Перша передача «Голосу Мирян» відбулася в неділю, 11 липня 1971 p., година 2-3 пополудні з радіостанції Даблю Пі Ен у Філядельфії і на цій радіостанції проіснувала до грудня 1971 року.

Оригінальний склад «Голосу Мирян» був слідуючий: редакція — Степан Процик, Мирослав Лабунька, Леонід Рудницький; адміністрація — Володимир Процюк, Леонід Рудницький, Іван Строгм, Юліян Головчак; диктори — Євген Фаріон, Ірина Райнер; англомовні диктори — Петро і Ірена Куриласи, Марійка Медуха-Мізак.

Програми «Голосу Мирян» приготовляв тоді Роман Мацьків на власній апаратурі і у власному приміщенні.

Від грудня 1971 року аж до сьогодні програми передаються з радіостанції Даблю Ай Бі Еф Ем в Дженкінтавн, Па.

Впродовж 20-ти років існування радіогодини «Голос Мирян» були слідуючі редактори, диктори, кореспонденти-дописувачі, члени адміністрації та принагідні диктори-помічники. Редакція — Мирослав Навроцький, Борис Бачинський, Катерина Рудницька; адміністрація — Теодозій Гриців, бл.п. Іван Кулиняк, Юрій Данилів, бл.п. Орест Кулиняк.

Від 1974 до 1988 року передачі «Голосу Мирян» приготовлялися в домі панства Навроцьких і на їх власній апаратурі, щойно у 1988 році радіогодина «Голос Мирян» закупила власну апаратуру за фонди, придбані тодішньою управою УПТ-ва, а головою тоді був бл.п. Володимир Процюк, і від тоді аж досьогодні радіогодина «Голос Мирян» приміщується у будинку Т-ва «Свята Софія» при 7911 Вайтвуд Ровд у Дженкінтавні, Па.

Час передач «Голосу Мирян» від самого початку аж дотепер оплачували й оплачують українські підприємці, установи і приватні громадяни, прізвища котрих проголошується на кожній передачі. З тих перших, тобто з оригінальних спонзорів «Голосу Мирян» досьогодні залишився тільки один, а саме підприємство інж. Володимира і Ірени Медухів.

Радіогодина «Голос Мирян» у великій мірі завдячує фінансову піддержку великому колові приватних осіб. Вони не тільки самі складали пожертви на радіогодину, але деякі з них переводили збірки на ту ціль.

Радіогодина «Голос Мирян» ніколи не мала такої кількосте спонзорів, щоб вони повністю покривали всі кошти, пов’язані з радіопрограмою, і ми ніколи не зробили заходів, щоб приєднати більше спонзорів, а причина в цьому дуже проста — радіогодина «Голос Мирян» ніколи не була заробітковою чи прибутковою радіопрограмою. Так довго, як у нас вистачало фінансів на оплату радіостанції й покриття адміністративних видатків, ми були вдоволені, бо усі працівники радіогодини «Голос Мирян» працювали і дальше працюють без винагороди. Отже, частину вищезгаданих видатків покривали наші спонзори, а решту покривали приватні особи своїми пожертвами, і це була причина, чому «Голос Мирян» ніколи не розбудував своєї фінансової бази, що було помилкою.

Як я вже згадав, бл.п. д-р Навроцький був дуже активним у створенні радіопрограми, та ще я хочу сказати, що крім редакторства він довший час сповняв обов’язки технічного редактора, і більш як хто з нас він дбав про радіогодину як під оглядом змісту, так і під оглядом технічної якости програми, і тому проф. Рудницький і я називали його «Ангелом-хоронителем». Коли один з наших єпископів зробив свого часу тиск на радіостанцію і під цим тиском дирекція радіостанції уневажнила наш контракт і позбулася нас, тоді д-р Навроцький найняв адвоката і ми справу виграли — наш контракт продовжено. Кошти адвоката виносили 500.00 дол., котрі д-р Навроцький покрив із своєї кишені, кажучи, що радіогодині потрібно більше грошей, ніж йому.

Між дирекцією «Голосу Мирян» і кожночасною управою місцевого відділу УПТ-ва завжди був зв’язок і співпраця, але на цьому місці я хочу ствердити, що впродовж минулої і біжучої каденції головства м-гра Івана Криха співпраця між радіогодиною і патріярхальним відділом пожвавилась. Я рівнож з приємністю стверджую, що як в минулому, так і тепер, я особисто, як і інші працівники радіогодини, знаходили співпрацю і вирозуміння широких кіл громадянства.

Я подав ряд прізвищ і фактів, пов’язаних з двадцятирічним існуванням «Голосу Мирян». Люди, прізвища котрих Ви сьогодні почули, добровільно вложили багато часу й труду в діяльність радіогодини, і я уважав за конечне подати це до загального відома. Я рівночасно свідомий того, що міг декого пропустити, і якщо так, то запевняю, що не зробив я цього умисне.

Чи радіогодина «Голос Мирян» сповнила своє завдання? У нашій першій передачі 11 липня 1971 року ми обіцяли вам «скору й правдиву інформацію про справи, які Вас цікавлять». Впродовж 20 років ми старались дотримати цієї обіцянки, й ми переконані, що її додержали в межах людських можливостей. Ми стали на позицію журналістичної засади, що сьогоднішня новина вже не є новиною завтра, і тому у багатьох випадках, коли ми в останній хвилині одержали важливу новину, то ми передавали її безпосередньо з радіостанції, бо програми «Голосу Мирян» ми записували на стрічку один або два дні наперед. Тому хочу додати, що ми завжди мали доступ до так званого «телетайпу» на радіостанції, з котрого ми дуже часто користали. Можливо, що ці новини чи інформації через брак часу не були інколи як слід приготовані, але ви, шановні пані й панове, були першими, що їх почули.

Відносно правдивої інформації на передачах «Голосу Мирян» дозвольте зацитувати вам бл.п. о. катехита Станислава Даша до дирекції «Голосу Мирян»: «Впродовж кількох років слухаю з увагою ваших передач, вони речеві і мені подобаються. Сійте дальше слово правди серед народу. Слово — це найбільша зброя, тому сійте його в душі ваших слухачів. Сійте слово правди в душі тих, які не привикли чесно жити, які прапор національної правди проміняли на особисті користі і вигоди. Сійте правду, а жнива будуть великі, бо де правда, там Бог».

На нашій першій передачі ми рівнож ствердили слідуюче: «Хочемо, щоб радіоавдиція «Голос Мирян» стала звеном зв’язку між широкими колами громади в усіх справах, що заторкують її основи життя і існуваня». Це бажання, на мою скромну думку, радіогодина «Голос Мирян» аж перевиконала, бо на її передачах говорилося, дискутувалося, коментувалося про усі справи, що заторкували основи життя й існування не тільки українських громад, але цілої діяспори і українського народу на рідних землях.

«Часи міняються, і люди міняються», — каже стара приказка. Так же було і з нашою радіопрограмою. Впродовж її існування радіостанції мінялися, мінялися години і дні передач, мінялися диктори, редактори, кореспонденти і члени адміністрації. Одне, що не змінилося, — це всеціла відданість радіогодини «великій справі» — справі українського католицького патріярхату. І тут знову дозвольте зацитувати уривок із листа до редакції «Голосу Мирян» від п-ва Дзіндзюрів з нагоди 20-річчя радіогодини: «Ви, себто редакція «Голосу Мирян», від самого початку твердо стояли на патріярших позиціях і обороняли права і честь Української Церкви і українського народу і від своїх позицій ніколи не відступили, і за це ви можете бути горді».

Радіогодина «Голос Мирян» була відмінною від інших радіомовлень як формою, так і змістом своїх передач. Це я стверджую, як факт, а не як закид чи кинення камінчика в чужу сторону. Вона також була і є унікальною, бо це перша і, мабуть, одинока двомовна патріярхальна радіопрограма в діяспорі. Вона була першою серед українських радіоавдицій в США, що започаткувала двомовні панелеві дискусії в етері, де слухачі мали змогу телефонічно ставити панелістам питання і діставати відповідь. Ця форма зв’язку з слухачами виявилася вдалою, і ми її кількакратно переводили.

Та що найбільше відрізнювало радіогодину «Голос Мирян» від інших українських радіомовлень — це вислови публічної критики, бо вже чомусь у нас так завелось, що критика стала «табу», ніде сьогодні не почуєте критики, немов то в нас усе у найкращому порядку, а всі наші політичні, громадські чи навіть церковні установи і організації є недоторкальними.

І тут я знову стверджую факт, що наша критика не була задля критики, а була вона і є конструктивною.

Впродовж 20-річного існування «Голосу Мирян» нам часом бракувало дикторів, редакторів, кореспондентів, матеріялів і грошей, але не бракувало в нас ніколи гумору, про що можуть посвідчити хоч би наші так звані «першоквітневі» передачі, котрі ми колись передавали і на яких у нас виступала відома гумористка бл.п. Язичинська. Ці наші передачі ми називали не «Голосом Мирян», а «Реготом Мирян» і їх завдячуємо професорові Леонідові Рудницькому.

Отже, відповідаючи на повище питання, чи радіогодина «Голос Мирян» сповнила своє завдання, я дозволю собі ствердити таке: радіогодина цілком виконала своє завдання. Вона проіснувала 20 років, здобула собі, так би мовити, право громадянства. Так як на початках говорилося про патріярхальне товариство, що це солом’яний вогонь, котрий спалахне і скоро погасне, так про «Голос Мирян» говорилося, що за рік-два вони викінчаться, але, як бачимо сьогодні, ні патріярхальне товариство, ні радіогодина «Голос Мирян» не погасли, а не погасли тому, що в них велика ідея — ідея створення українського католицького патріярхату, а великі ідеї ніколи не погасають.

Юліян Головчак

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

2 (477) 2020 2-2020-internet-web