Історичний огляд української католицької парафії в Дев’ятині*

В Боснії, майже посередині між містами Прнявор і Банялука, з лівої сторони дороги, яких два кілометри від автобусної станції в Горвачанах, знаходиться українська колонія на ім’я Дев’ятина. Це село горбистого рельєфу і знаходиться на яких 300 метрів надморської висоти. Вдовж головної сільської дороги чергуються хати, оточені садами, ланами і новонасадженими сосновими лісами, що надає селу своєрідну красу і принаду в цілій околиці.

В центрі села стоїть гордо гарна церква, збудована в візантійсько-українськім стилі. Видніє вона здалека і надає селу і цілій околиці питомий характер українського поселення. Церква присвячена Успенню Богородиці, а кілька літ тому Патріярх і Кардинал Йосиф Сліпий проголосив її відпустовою церквою для всіх українців-католиків в Югославії…

Нашим бажанням є коротко з’ясувати цим історичним оглядом самі початки заснування цієї колонії, разом із заснуванням її парафії і прослідкувати її історичний розвиток, на основі парафіяльної хроніки, аж до нинішнього часу.

За розповіддю самої хроніки перед приходом українців і поляків в Дев’ятині не було нічого, крім старовинних лісів. Багато наших людей, що переселювалися з Галичини до Боснії, сиділи безчинно передовсім в Прняворі або наймалися в турків. Переважно були це бідолахи, які в Галичині зубожіли при перенаселенні, або були це просто жидівськими чи панськими боржниками. Прийшовши до ще біднішої Боснії, вони не були в силі купити морг поля і розводити власну господарку.

Високий Крайовий Уряд Австро-Угорської Монархії в Сараєві вирішив заселити цими людьми пусті простори Боснії. В 1900 році вислав уряд на Дев’ятину геометра, який приділив кожній родині 10 гектарів землі (тобто лісу!) і визначив 150 осель — «нумерів». Корчуючи ліси, ці люди здобували собі Грунт для рільництва.

Вже в цім самім році о. Андрій Сеґеді заснував в Дев’ятині парафію. В той час був він одинокий греко- католицький священик на цілу Боснію, а перебував він у Прняворі. Таким чином парафія в Дев’ятині, разом з Прнявором, становить першу Українську Католицьку Парафію на території Боснії. Побожні люди відразу взялися до будови церкви в Дев’ятині. Спочатку уряд хотів поселити окремо українців, а окремо поляків. В такому намірі було навіть відзначено окрему парцелю для греко-католицької парафії, а окрему для латинської. Згодом цей саме уряд, під впливом поляків, вирішив цю справу інакше, і українці мали будувати церкву разом з поляками, а споруджено її на парцелі, яка належала українцям. Будову першої церкви на Дев’ятині датовано 1901 і 1902 роком. Банялуцький римо- католицький єпископ зразу вислав свого священика о. Шумана до Дев’ятина, який крім своїх латинських вірних обслуговував також і українців.

Першим парохом для українців-католиків, який також мав постійний осідок в Дев’ятині, був о. Уйфалуші, якого щойно 1909 р. вислав Крижевський Владика Дрогобецький. Це вже був другий священик, якого Крижевський Владика вислав до Боснії для обслуги наших вірних. Його першим старанням була будова приходства в Дев’ятині. Була це нелегка справа, бо люди вже з недовір’ям дивилися на цю справу можливости заснування власної парафії. Однак, спільними силами завзятих вірних з Дев’ятина, Горвачан і Ґаєви (ці села входили всклад дев’ятинської парафії) о. Уйфалуші вдалося відновити цю справу. В цей же час в Горвачанах (Хрвацяні) поселилися заможніші люди. Там не було царської землі — «царовини», яку уряд уділював даремно, але купували вони собі землю від сербів та турків і при старанній праці доходили до маєтку.

Внедовзі о. Уйфалуші захворів і мусів залишити Дев’ятину. Люди звернулися до Львівського Митрополита Слуги Божого Андрея Шептицького[1] з просьбою вислати їм галицького священика. Чувши про тяжкі умови життя українців у Боснії, Митрополит Шептицький і сам кілька разів приїздив до Боснії. Наші вірні вітали його як свого найгіднішого релігійного й національного провідника. Заходами цього Великого Митрополита засновано в Боснії наші нові парафії, які були обсаджені священиками з Галичини. Окрім цього засновано при Сараєвській Митрополії генеральний Вікаріят для українців-католиків в Боснії і Герцеґовіні. Його старанням збудовано також манастир оо. Студитів в Камениці, який став духовним осередком українців в Боснії.

В цей час завідувачем парафії в Дев’ятині був ієромонах Йосафат Ковальчук, ЧСТ Студита, який перебував в манастирі в Камениці. В Дев’ятину він тільки доїжджав, а справа будови парафіяльного дому припинилася. Щойно коли завідувачем парафії став о. Андрій Обрагамович (також ієромонах з Камениці), справі багато допоміг і о. Щурко, який приїхав з Галичини і душпастирював в Прняворі. По відході о. Сегеді він став самостійним правителем парафії в Прняворі.

В 1911 р. з Галичини доїхав до Боснії о. Юрій Колодій і перебрав парафію в Дев’ятині. Він відзискав церковний ґрунт, який належав українцям, але якого загарбала латинська парафія (як ми це вище вказали). Закінчено будову парафіяльного дому й інших господарських будинків. В Дев’ятині збудовано школу і збірник для води, який стоїть досьогодні. Був він перший, що почав писати хроніку парафії в Дев’ятині. Хоч вона не включає всі події, однак ця хроніка має велику вартість для парафії. В 1923 році о. Колодій виїхав до Галичини, а на його місце прийшов о. Павло Теодорович, який був управителем парафії до 1928 року. В хроніці написано, що він був добрим проповідником, а люди його дуже любили. Треба мати на увазі, що під час його душпастирювання з’явилися численні відступники від Католицької Церкви, які переходили на православ’я, що значно утруднювало його працю. Це жалюгідне діло переведення українських католиків на православ’я, яке саме собою становить чи не найчорнішу сторінку історії українців в Боснії з далекосяжними наслідками, довершив Василь Віктор Стрільчик, який сам став апостатом своєї прадідівської католицької віри в 1922 році. Ставши православним священиком, він загітував частину українців-католиків в Горвачанах, які загарбали нашу церкву і її посілості. На тім же місці згодом споруджено велику православну церкву і гарний парафіяльний дім. Ця церква стоїть до сьогоднішнього дня як свідок неприємного минулого, бо під сучасну пору більшість відступників повернулися назад до своєї рідної католицької віри, яку вони і принесли до Боснії з різних сторін України.

В 1923 р. знесено Апостольську Адміністратуру, яку очолював о. мітрат Базюк в Банялуці, а українські парафії в Боснії ввійшли в склад Крижевської Епархії. Тодішнім Крижевським Владикою був Кир Діонізій Няраді. В Банялуці ж настановлено о. Франя Латковича як єпископського вікарія.

В 1928 році парафію перебирає о. Михайло Юриста — перший священик, що виростає вже в Боснії. В 1930 році Ґаєва, яка дотепер належала до Дев’ятини, входить в склад новоствореної парафії в Лишні. В Дев’ятині збудовано нову всенародню школу, до чого багато причинився о. Юриста. На території парафії збудовано ще дві школи: в Горвачанах і в Кадінянах. При парафії засновано ощадну кооперативу, яка чимало помогла нашим людям. Засновано також читальню «Просвіти» з її різними секціями. В 1936 році розпочато будову нової церкви в Дев’ятині. Будівничий матеріял був приготовлений вже в 1935 році. На осінь 1936 року церква була вже накрита і разом з банею. В роках 1937-38 церкву докінчено, а у вересні 1938 року її посвятив Владика Няраді. В Боснії був це і ювілейний рік, бо було це 950-річчя хрещення У країни і 900-річчя віддання України під Покров Матері Божої. Від цього року храмовий празник в Дев’ятині відбувався на день Успення Пресвятої Богородиці (до цього року цей празник святковано на свято СС. Кирила і Методія). Розмірами це була того часу найбільша українська церква в Боснії: 21 м. довга. 9,5 широка і 25 м. висока разом з хрестом. На пам’ятку 950-річчя хрещення України поставлено пропам’ятний хрест з надписом, взятим з молитви великого Папи Пія XI: «Боже, спаси Україну!»

Вже від 1912 року в Дев’ятині діє дяк Василь Шагадин. Ціла церква бере участь на Богослуженнях своїм співом. В передвоєнні часи число вірних досягало до 1500 осіб. До парафії Дев’ятина належать ще такі села: Горвачани, Поточани, Просяк, Ґумєра, Друговиці, Олексинці, Бошковіці.Кадіняни, Яружа і Довіці.

Під час війни о. Юриста мусів залишити парафію, і вона до вересня 1942 року була опорожнена. В цім періоді нарід збирався з дяком до церкви, молячись і співаючи побожні пісні. Праця священика в ці часи не була легкою, бо включала вона багато другорядних політичних комплікацій. Однак, в цю воєнну завірюху, у вересні 1942 p., на Дев’ятину приходить о. Камінецький і перебирає парафію. Довелось йому обслуговувати також римо-католицькі парафії в Дев’ятині і Гумєрі, а від 1946 року завідує також парафіями Камениці і Старої Дуброви, чого він згодом зрікся. По цю пору на Дев’ятині живе пам’ять про цього душпастиря як про ревного і святого священика. Очевидці оповідають, що під час німецьких бомбардувань він молився в церкві, і якимсь чудом, в дійсності жодна бомба не впала на церкву[2].

В 1951 р. управу парафії перебрав о. Даниїл Херак. Чекала його нелегка праця, бо всі будинки були пошкоджені і потребували поправки. Його заходами поставлено в церкві підлогу, обгороджено подвір’я і т.д. Це був час, коли численні парафіяни залишали Дев’ятину і переносилися до міст або до Бачки. За часів о. Херака з Дев’ятини виїхало 34 родини. Отець Херак був добрим пастирем, і люди його дуже любили і шанували.

В 1954 році парафію перебирає о. Петро Бабій і править нею аж до 1965-го року. Про нього говориться як про строгого і дисциплінованого священика, однак не всім людям це подобалося. Посилає він до семінарії перших кандидатів, з яких згодом вийшли ревні священики. Крім цього бук він ще добрим проповідником.

В 1965 році в Дев’ятину приходить о. Любомир Рамач. Багато він трудився над піднесенням духовного рівня парафії: щодені Літургії для народу, знаменита праця з молоддю, організована катехизація і активна участь всіх у відправах лишили свої гарні сліди в цій парафії. Працював він також для культурно-національного відновлення цього села. Його заходами поправлено церкву і парафіяльний дім. Слід згадати, що він також вкладав багато своєї праці і ініціятиви в справу електрифікації села. Вислав він до семінарії ще п’ятьох питомців.

В 1968 році на місце о. Рамача прийшов молодий о. Іван Барщевський. Стан парафії в цей час був такий: 126 домів і понад 600 осіб, 30-40 дітей приходило на катехизацію. Восени 1969 р. заскочив усіх великий землетрус — церква і парафіяльний дім поважно пошкоджені, а філіяльна церква в Дабраку майже розвалена. О. Іван вставляє до церкви лавки, вводить електрику, направляє церкву в Дабраку, ставить там нову дзвіницю, вводить воду до парафіяльного дому і т.д. Цікаві його враження про Дев’ятину, які він написав в хроніці: «Більшістю люди добрі і щирі, але є й мудрагелі. Можна сказати, що ці люди глибоковіруючі, рівень життя значно зріс… Дев’ятина гарний край. Люди багато п’ють. Весілля справляють за нашими гарними звичаями. Музики свої. Туристи вертаються звідси з гарними враженнями…»

В 1973 році парафію очолив о. Стефан Воротняк — сам син цієї парафії. Очевидно, як «пророкові в своїм краї», не було йому легко… Однак люди не забувають його доброзичливість і готовість помогти іншим. У Дев’ятині зроблено нову дзвіницю. Побудовано також піддашшя, де правиться Літургія при торжественних оказіях. Монахині ЧСВВ побудували біля церкви свій домик, де вони перебувають під час катехизації на наших парафіях в Боснії. Слід згадати, що ця парафія визначається численними покликаннями дівчат до монастиря (є 16 сестер із цієї парафії!). Біля церкви також побудовано печерку для почитання Богородиці, а їх Блаженство Патріярх Йосиф проголосив цю церкву відпустовою для всіх українців в Югославії.

Від жовтня 1979 року управителем парафії в Дев’ятині є молодий о. Михайло Планчак. Чекала його неабияка праця, бо часті землетруси дуже пошкодили церкву й інші будинки. Він ревно взявся передовсім до радикальної поправки церкви. Зі щирою співпрацею всіх парафіян і з поміччю бувших парафіян, що виїхали закордон, вдалося призбирати необхідні фінанси для відбудови. Праці було дійсно багато, бо треба було укріпити тріщини у мурах, перекрити дах, відновити баню, вставити нові вікна, впорядкувати зовнішність і внутрішність, вставити нову підлогу і т.д. Однак, щедрою поміччю всіх вірних і частинно продажі дерева з церковного лісу все це зроблено до храмового празника Успення Пресвятої Богородиці 1982 року. Під сучасну пору в церкві викінчується ще іконостас, який справді буде вдалим завершенням відбудови церковного будинку.

Парафіяльний дім також чекав своєї черги обнови, що й зроблено в 1983 р: частину даху наново перекрито, змінено деякі вікна й двері й встановлена нова підлога. Крім цього впорядковано парафіяльну криницю і водопровід. Тепер робляться старання і заходи щодо відбудови філіяльної церкви в Горвачанах, яка також поважно пошкоджена.

Попри всі матеріяльні проблеми, які, без сумніву, забирають багато часу душпастиреві, духовний рівень парафії затримано на взірцевім рівні. Парафія нараховує 95 родин, а тенденція переселення мабуть припинилася останніми роками, бо є досить молоді, яка повертається з-закордону (чи з інших праць), будуючи своє родинне життя в цій парафії. Великодню сповідь відбуває 70% вірних, а на катехизацію приходить аж 90% дітей. Треба згадати, що сс. Василіянки останніми роками причинилися дуже багато до катехизації дітей.

Щодо духовних покликань, то здається, що ми є свідками правдивого розквіту в Дев’ятині. Тільки в останніх роках висвячено 4-ох священиків з цієї парафії! Покищо з цієї, відносно малої парафії, вийшло 9 священиків і 17 монахинь, а зараз є 4 малих семінаристів, 4 богослови і дві новички.

Вже кілька останніх років під час літніх вакацій в Дев’ятині відбувається зустріч української молоді з сусідніх парафій. Ці зустрічі є духовно-відпочинкового характеру і обіцяють гарну перспективу в майбутньому, оскільки й інші управителі парафій підтримають цю благородну ідею. А самий храмовий празник в Дев’ятині в останньому періоді набирає розмірів правдивого здвигу українців-католиків в Югославії. При торжественній Літургії з’їжджаються вірні з усіх сторін, беручи активну участь у Службі Божій, сповідаючись і причащаючись в цій відпустовій парафії.

Слід ще згадати, що під сучасну пору в парафії діють два дяки: пан Андрій Головчук в Дев’ятині і пан Стефан Бобрек в Горвачанах, які вже довгі роки (Андрій Головчук торік відсвяткував своє 50-річчя дяківства!) успішно провадять церковним співом. За давньою і рідною традицією в цій церкві всі вірні беруть участь у співі, надаючи всім відправам своєрідну духовну піднесеність.

Отець Михайло користає з цієї нагоди і дякує щедрим і численним жертводавцям, які своєю жертвенністю допомогли так гарно відновити цю парафію на Славу Божу і на добро українських поселенців в цих краях. Хоч ця подяка спільна, вона відноситься особисто до кожного жертводавця не тільки з цієї парафії, але і до вірних з інших наших парафій, як рівнож і до тих з далекої Австралії, Америки, Канади і Европи, що зв’язані з Дев’ятиною своєю молодістю і першим християнським вихованням.

Хай милосердний Господь своїми щедротами і чоловіколюб’ям стократно винагородить всіх «тих, що люблять красу Його дому», а Пресвята Богородиця, сильна Покровителька цієї парафії, хай заступиться за них повсякчасно!

В Дев’ятині, 21 травня 1984 р.

* Передруковуємо з Християнського Календаря Войводського Вікаріяту Крижевської Епархії в Югославії.

[1] Слуга Божий Митрополит Шептицький увійшов в історію нашого народу і цілої Католицької Церкви як невтомний апостол єдности всіх християн. Його ідеї екуменізму зробилися універсальними щойно тепер в пособоровому часі.

[2] Слід тут згадати, що в обороні свого пароха загинув парафіянин Михайло Мосорка. По війні о. Михайло був арештований, але згодом його звільнили, і він поїхав до Канади.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>