Іван Ориняк відійшов у вічність

В п’ятницю, 22 серпня 1986 p.. по довшій недузі, в присутності дружини Софії, помер в шпиталі в Юніон, Нью-Джерзі, Іван Ориняк. Він вірив в Бога-Вседержителя неба і землі і старався жити згідно із проголошеними заповідями Спасителем Христом про любов до Бога і до ближніх та йти шляхом праведників. Покійний у повній свідомості приготовлявся до відходу у Божу вічність, прийняв святі тайни: Покаяння, Пресвятої Євхаристії і Єлеопомазання.

Парастас був відправлений у неділю, 24 серпня 1986 p., увечорі у похоронному заведенні Литвин і Литвин, в Юніон, в стейті Нью-Джерзі. Похоронні Богослужби відбулися 25 серпня ранком, в церкві св. Івана Хрестителя в Ньюарку. Його поховали на українському православному цвинтарі св. Андрія в Савт Бавнд-Бруку, Н.-Дж.

Іван Ориняк народився 13 квітня 1916 р. в селянській родині Миколи і Евдокії. Початкову освіту набув у родинному селі в Стрілківцях, Борщівського повіту, а гімназію закінчив в м. Чорткові, Галичина. За українську протипольську діяльність був арештований польською поліцією в 1929-30 pp. і відбув один рік тюрми. По звільненні з тюрми виїхав до Львова, де закінчив адміністраційні бухгальтерські курси в торговельній школі. Тут жив і працював у студентському домі й активізувався в націоналістичному студентському русі, спрямованому проти польської окупації українських земель. Від 1939 p., в часі московської і німецької окупацій Галичини, бл. п. Іван працював у шкільній адміністрації поза Львовом, а перед другим наїздом Червоної армії на Галичину одружився з донькою о. Івана Яремка і Зеновії з Лісновацьких, переїхав до Західньої Німеччини. Тут працював в таборах переселенців Мангайм, Форцгайм, а в 1949 р. Іван і Софія Ориняки приїхали до США, де мешкали в Нью-Йорку, Ньюарку, Мейплевуді та в Юніон, Н.-Дж.

В США бл.п. Іван продовжував свою працю для добра української Церкви і народу як практикуючий християнин і примірний патріот. Ідеологічне зрізничковання українців, питоме кожній модерній нації, і дрібні їх непорозуміння не утруднювали йому його добрих відносин і зустрічей з усіма. Він підтримував кожну добру справу без уваги на те, хто її починав, а клич «Бог і Україна» були для нього стимулом його діяльности. Він був своєчасно членом Пласту, Пласт-прияту, УККА, Спортового Товариства «Чорноморська Січ», Фонду «Чорноморської Січі», Т-ва «Американці в Обороні Людських Прав на Україні» га «Українського Патріярхального Товариства».

Безкорисну працю Покійного Івана, як вияв його ідеалізму, підкреслювали у своїх похоронних промовах: о. радник митрополичої консисторії о. Михайло Кучмяк, парох Покійного, в церкві по похоронному Богослуженні, а по Парастасі, в похоронному заведенні «Володимир Багрій» від «Американців в Обороні Людських Прав на Україні», Осип Труш від «Чорноморської Січі», д-р Степан Ворох від бувших учнів гімназії в Чорткові. Проф. Михайло Цяпка подав спомин про те, як Покійний, будучи в адміністрації шкільництва, охороняв українців перед московськими арештами. Сини його швагра інж. Івана Хамуляка, Богдан і Маркіян, у своїх промовах назвали бл.п. Івана Ориняка добрим вуйком, добрим і услужним мужом своєї дружини Софії та дбайливим батьком своєї доні Лесі.

По похороні, на поминках в українській церковній православній залі в С. Бавнд-Бруку промовці теж вказували на добрі діла покійного для української громади, а зокрема для їх організацій чи товариств: голова «Чорноморської Січі» Мирон Стебельський, голова Українського Братського Союзу інж. Іван Олексин і голова Українського Патріярхального Товариства ред. Василь Пасічняк, який назвав покійного Івана тихим громадським робітником, справедливим до всіх, сумлінним у виконуванні прийнятих обов’язків і точним учасником громадських зборів і імпрез. Св.п. Іван був людиною освіченою і досвідченою, керувався українською рацією і потребою. Коли в 1963 р. приїхав до Риму із сибірсько-московського засланя пізніший Патріярх Йосиф Кардинал Сліпий і зактивізував велику ідею українського патріярхату, то покійний Іван відразу став її ентузіястом і включився в Патріярхальний Рух, а в 1964 р. став членом його відділу в Ньюарку і ним залишився до кінця свого життя, займаючи теж пости члена управи та Контрольної Комісії. В останніх роках був дуже солідним і відданим кольпортером журнала «Патріярхат», хоч як знаємо, нині ця функція невдячна і її виконують лише «непоправні ідеалісти». Він був виріс понад структуру парафії. Крім парафіяльних справ, він жив справами українських єпархій в діяспорі й болів недолею поневоленої Москвою Української Катакомбної Церкви в Україні та в ҐУЛагах.

Св.п. Іван Ориняк належав до тих людей, яких «книжіє» і досвід утвердили в переконанні, що Українській Церкві Патріярхат, а українському народові українська самостійна держава для доброго життя конечно потрібні. Він «плоттю уснув» і перейшов в обитель Господа, залишаючи в жалі не лише членів родини, але й широке коло друзів, зв’язаних з ним спільними ідеалами і переконаннями.

Загал українського громадянства і представники організацій і товариств, до яких він належав, своєю численною участю в похоронах виявили останню пошану Покійникові і жаль та співчуття його дружині Софії, доні Лесі і родині швагра інж. Івана Хамуляка. Члени управних органів Українського Патріярхального Товариства і члени Редакції та Адміністрації журнала «Патріярхат» долучуються до цих жалобних співчувань.

Василь Пасічняк

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt