Ми стояли вздовж мурованих сходів, якими мав іти до залі Митрополит… Коли він наблизився, я кинула йому під ноги квіти, те саме мали зробити решта дівчат. Але тут сталося несподіване: Митрополит простягнув мені руку. Складна ситуація, адже я студентка, розуміється, для даного часу – атеїстка, а руку треба поцілувати… А з другого боку, я Митрополита мало що не обожнювала… І що робити? Аж раптом мене осінило – я міцно стиснула простягнуту руку. Шептицький усміхнувся. Мабуть, йому ще такого ніколи не траплялося. І так він далі стискав по-товариськи рученята усім дівчатам. А коли ввійшов до залі, йому гримнув хор якусь величну пісню.
Повний текст читайте в друкованому журналі
Поділитися:
