Йосифу Сліпому, його світлині у журналі «Патріархат» № 2, 1994 р.

Старче убілений сивиною!
Пощо глядиш незрячими на світ?
Він дав Тобі свій щонайліпший цвіт:
Цю мить стражденну, що зайшлась Тобою!
Мене ж прости, що по стількох роках
Твою я тінь осмілюсь турбувати.
Я хочу лиш на макове пізнати:
Що лишиться від нас по всіх світах?
Невже оця світлина у журналі
палиця Твоя щоб йшли ми далі?
А як прийдеш до місця, як ось Ти,
Й присядемо надовше відпочити,
Голубка біла сяде нас зцілити,
І взнаємо, що ВАРТУВАЛО ЖИТИ!
Тому, мій сивий голубе, аж білий,
Ти знав усе, і Ти потроху йшов.
Ти збувся ніг, не те що підошов.
Та цвіт Твій завше білий, незотлілий.
Тому спочинь. На розстанях Твій дух
Вже не волає хліба ані риби.
Ми йдем услід. І довго нам іти би!»
Щоби і наш не потьмарився слух.
Ясновиде з берлом й сивиною!
Ти довго підпирав собою світ.
дав Тобі він свій найліпший цвіт:
Цю мить трисвітлу, що зайшлася мною…

* * *

Йде чоловік й тримає за спиною
Світильник у кромішній темноті.
За ним іде багато. Йдуть оті,
Що вчора зневажали світ ногою
Й топтали того, хто їм ніс лампаду,
Щоб йти не смів спереду, а йшов ззаду.
Він встав. Вогонь роздмухав, щоб горів,
І визбирав із пороху свій спів.
Зідхнув. Вдихнув гіркотно-білий дим
Й пішов спереду. Ми йдем за ним…

Ярослава Дмитрів
Львів, Україна