Карпато-руська Візантійщина

В кінці минулого року закінчилась епопея карпато-руського єпископа Преосв. М. Елька його ризиґнацією із зверхництва «Візантійсько-католицької» єпархії у Пітсбурзі. Як було відомо, преосв. Елько був викликаний до Риму в наслідок протесту тридцятьп’ятьох священиків і пробув там біля одного року без права комунікуватись із священиками і вірними його єпархії, коли його справу досліджувала покликана Святійшим Отцем Павлом Шостим тричленна понтифікальна комісія. Після закінчення праці цієї комісії, висліду якої не опубліковано, Преосв. Елько 22 грудня мин. року зрезиґнував із свого посту і більше до Пітсбурґу не повернувся. Його місце зайняв Преосв. Коціско із Пасаїку. Уряд Апостольського Делеґата у Вашінґтоні повідомив коротко, що через існуючі специфічні умови було б не вказаним для Преосв. Елька вернутися до Пітсбурґу.

Хоч праці комісії досі не опубліковано то і без того деякі точки протесту карпатських священиків відомі: переіменовання церкви на модерний «Бізантін Райт», облатинщення обряду, зміна календаря та введення англійської мови у Богослужби. В тому Преосв. Елько тісно співпрацював із Священною Конґреґацією Східних Церков і римо-католицькою американською ієрархією, і тому його духовний і священичий авторитет не був предметом дискусії комісії.

Для нас цей епізод цікавий із двох аспектів: розвиток подій у карпато-руській церкві тотожний із подіями у нашій церкві, і друге – формально ці дві церкви є ще до сьогодні одною церквою.

Карпато-руських вірних колись греко-католицької Церкви є в Америці більше як українців-католиків. Перший єпископ українців католиків в США Преосв. Сотер Ортинський був спільний для всіх греко-католиків: карпато-русинів і галичан. А тому, що католики з Галичини були більше національно свідомі, /але за мало свідомі щоби держатись разом із карпатськими земляками, принайменше в релігійній ділянці/, мадярський уряд, якому церковна і національна єдність українців не була вигідна, постарався, що по смерти єп. С. Ортинського /1916/ єпископом для галичан призначено Преосв. К. Богачевського, а для карпатських русинів єп. Такача. Все ж таки в Римі ніхто тоді ще не оспорював що єп. Такач є того самого обряду /Рітус Рутені/, приналежний до тої самої церкви /Екклєзіє Рутене/. По зруйнованні нашої Церкви та ієрархії в Галичині і на Закарпатті /1945 – 1947/, Східна Конґреґація під проводом кардинала Тіссерана, при повній прихильности Папи Пія ХІІ, почала широку розбудову нашої Церкви в США і Канаді. На місце тимчасових екзархатів потворено нові канонічні єпископства і був підставлюваний плян централізації всієї греко-католицької Церкви в одну митрополію з осідком у Філядельфії.

Наступний Папа Іван XXIII, великий приятель східних, мав плян реорганізувати Східні Церкви на Патріярхати або Верховні Архиєпископства, і скасувати юрисдикцію Східної Конґреґації. Коли в лютому 1963 року Митрополит Ісповідник Йосиф Сліпий, овіяний славою мучеництва за Церкву Христову, прибув до Риму і справа утворення Українського Католицького Патріярхату почала прибирати реальних форм, достойники Східної Конґреґації ужили усіх своїх та українських сил, , щоби не випустити нашої Церкви із своєї понад тристалітньої влади.

В червні 1963 року помер Папа Іван XXIII, але декрети про Східні Церкви були вже приготовані на Соборі, і не могли бути скасовані. Та хоч Собор їх прийняв, і новий Папа Павло VІ потвердив, то Східна Конґреґація відзискала свої впливи і зробила все, щоби не допустити до завершення самоуправної помісної Церкви Українського Народу в світі. До цього спритно було використано наш внутрішний поділ, до речі акцептований усіми нами, і відчуження закарпатців. Колись на початку п’ятдесятих років Папа Пій XII випустив «Послання до Народів Росії», на яке, самозрозуміло, зареаґували протестами українці. Незадовго після того українці одержали сатисфакцію, бо цей самий Папа випустив другого листа вже з прихильним до них змістом, і вперше в Історії почали в Римі вживати назви: Україна. Від того пам’ятного часу прийнялася у нас назва Українська Католицька Церква, а в Римі перестали нашу Церкву називати «Екклєзія Рутена», а почали називати «Екклєзія Україна». Фатальні наслідки такого «українізаційного» успіху не дали на себе довго ждати. Після резиґнації кард. Тіссерана його наслідник кард. Чіконіяні, колишній Апостольський Делеґат в США, неприхильний українській справі, прийняв тезу, що «Екклєзія Рутена» і «Екклєзія Україна» це дві окремі церкви, і дві окремі національні одиниці Церквою українською почали в Східній Конґреґації називати лише неіснуючі галицькі єпархії, і більш нікого.

Давна назва «Екклєзія Рутена» включала екзархат Карпатських русинів, єпархію бачванських русинів, словаків і навіть мадярів греко-католиків, а після того вони перестали бути частинами одної церкви. Східна Конґреґація приступила тоді до ділення нашої церкви на частини, тобто проведення пляну цілковитої її ліквідації, і обсаджувати ієрархічні престоли людьми, які до цього надавалися. В цей час митрополитом українців став стемфордський єпископ А. Сенишин з тенденцією встановлення т.зв. візантійського обряду дорогою зміни календаря та введення англійської мови в Богослужби, а закарпатський екзарх Елько, відділивши закарпатців від українців, робив в своїй екзархії те саме. Його тимчасову установу – екзархію, перемінено на дві сталі єпархії візантійського обряду /вже не рутенського або руського/, і тим самим відтягнено їх з-під влади Верховного Архиєпископа чи евентуальної Патріярхії. Як відомо усі візантійські новотвори репрезентував на першому Синоді Католицьких Єпископів в Римі Митр. Сенишин, послушний виконавець плянів церковного розбиття.

В єпархії Елька перестали вживати назви не тільки українець, але й русин, чи карпато-русин, а коли приходилось в деяких випадках означати етнічне походження мирян, то екзарх офіційно вживав назви «рашен», Крім такого баламутства ширеного в духовній семинарії і також під час візитацій, він не зважаючи на те що «візантієць», давав доручення вводити латинщину в церкви, повикидати іконостаси, не вживати назви «русин», та вводити англійську мову в Богослужби. Хоч його вірні неприхильно наставлені до назви український, зате вони фанатично прив’язані до назви «руський», плекають свідомість до приналежности до своїх предків, мови, обряду та церкви.

В зв’язку з невигідними термінами на окреслення етнічного походження єп. Елько вкінці окреслив своїх вірних так, що вони церковно й національно «візантійці» що закінчилось анекдотою на міжнародному полі: коли двох його семинаристів поїхали на Закарпаття відвідати родини, переступили мадярський кордон і поповнили якусь неосторожність, то мадярська поліція посадила їх до тюрми. Коли при допитах вони ствердили, що вони громадяни США, а по національности візантійці, то це стало загадкою для мадярських урядовців. Не довіряючи арештованим вони звернулись до мадярської Академії Наук за поясненням де така національність водиться, але не одержали на це вдоволяючої відповіді.

Аж по довших дослідженнях вони переконались, що арештовані є карпато-руського походження, але до сьогодня мадяри не знають хто і з якою ціллю створив «візантійську» націю.

Церковна політика єп. Елька привела таки вкінці до обурення мирян і частини священства, і почались протести. Його канцлер о. Мартин на знак протесту перейшов на православіє, і висвятився на єпископа для карпатських русинів підлеглих візантійському патріярхові. Декілька парохій протестуючи проти тотальйого введення англійщини перейшли також на православіє, і почали правування з єпископом за зворот церковних будинків. А три парохії, які вже були тотально замериканізовані, постановили перейти на римо-католицтво, вважаючи, що коли, єпископ ліквідує рештки їхнього прадідівського обряду, то їм все одно бути із латинниками.

Особисто єп. Елько перестав користуватись авторитетом у своїх мирян, питомців та духовенства через те, що вів безвідповідальні і нераз єретичні розмови. Такі розмови були награні на стрічку і переслані до Риму разом з протестом 35-ти священиків. Це спричинило відкликання його до Риму, і по однорічнім дослідженні позбавлення його єпархії. Згідно з повідомленням Католицької Телеграфічної Аґенції єп. Елька усунено з катедри, але з почестями піднесення до архиєпископа, та іменуванням куріяльним радником, із зазначенням, що в нього жадної провини немає. Таку охорону матиме кожний поплентач Східної Конґреґації, і кожний розбивач української церковної єдности. І на це вони розраховують.·

Наступником єп. Елька став єп. С. Коціско із Пассейку, який продовжує бути єпископом візантійського обряду, але обережним. Привернув пошанівок до назви Карпатська Русь, хоч сам вже нащадок третього покоління закарпатців. Він об’єктивно висвітлює історичні процеси цієї частини рідної землі, говорить бездоганно по українськи, ввів подвійні Служби Божі – по церковно-слав’янськи і по англійськи, і в усіх справах поводиться стримано та об’єктивної Карпато-руська візантійшина одержала удар, хоч може й запізно. Наша українська візантійщина довершує руїну нашої церкви без перепон.