Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

«Катехизація має заторкнути не лише розум, а й серце»

«Зростання у вірі це безконечний процес, і цього потребує кожен християнин незалежно від того, чи він єпископ, священник, чи мирянин», – вважає Назар Дуда, заступник голови Патріаршої катехитичної комісії УГКЦ, директор Катехитично-педагогічного інституту УКУ.

Катехитична комісія стала однією з перших церковних структур, які УГКЦ створила в перші роки після виходу з підпілля. За цей понад 30-річний період комісія у співпраці з Катехитично-педагогічним інститутом УКУ опрацювала й опублікувала велику кількість біблійних і катехитичних матеріалів, зокрема координувала працю з написання Катехизму УГКЦ «Христос наша Пасха» і Катехизму УГКЦ для молоді «Ми йдемо з Христом», який вийшов друком торік.

Назар Дуда розповідає про те, яке значення мають ці документи для життя вірян і як відбувається підготовка катехитів і катехизація в УГКЦ.

Оскільки пріоритетом Церкви є катехизація, рішенням Синоду єпископів однією з перших в УГКЦ була створена Патріарша катехитична комісія. Це був 1996 рік. Того ж року були ухвалені рішення про створення катехитичних комісій при всіх єпархіях та екзархатах УГКЦ. Комісія виконує подвійну функцію – дорадчу і виконавчу. Завдання Катехитичної комісії – моніторити й аналізувати ситуацію в Церкві та допомагати Блаженнішому і Синодові реагувати на потреби і виклики, які постають перед вірними та душпастирями. Аналізувати церковну ситуацію на місцях нам допомагають єпархіальні комісії, які, до слова, створені не лише в Україні, а й по всьому світу, де є вірні нашої Церкви. На сьогоднішній день це чи не єдина комісія, яка має розгалужені діяльні структури. Навіть на теренах, де УГКЦ не має своєї єпархії чи екзархату, є наші координатори, відповідальні за катехитичне служіння.

Згідно з постановами Синоду, катехитичні комісії повинні опрацювати навчально-виховні програми, методичні матеріали, посібники і пропонувати шляхи їх реалізації. Однак у кожній єпархії остаточно відповідальним за це є правлячий єпископ, оскільки він є головним катехитом у єпархії, котрий вирішує, що в катехитичному напрямку робити і в який спосіб. Для кращої реалізації різних програм ми часто залучаємо до співпраці когось персонально, бо в процесі своєї роботи контактуємо з багатьма людьми: під час проведення семінарів, конференцій, опрацювання програм і посібників, зйомок відеофільмів.

Що стосується голів єпархіальних катехитичних комісій України, то вони мають зустрічі приблизно чотири рази на рік. За потреби спілкуємося індивідуально. Особливо ефективно розвивається катехитичне служіння там, де добре налагоджена співпраця катехитів з головою єпархіальної катехитичної комісії та єпископом.

Отже, ми є своєрідним містком, який будує мережу, що поєднує нас навіть із найвіддаленішими парафіями. Вселенської Церкви. Для покращення комунікації не так давно з ініціативи голови Патріаршої катехитичної комісії владики Давида Мотюка і з благословення Блаженнішого Святослава була створена Рада Патріаршої катехитичної комісії, до якої входять п’ятеро осіб з різних регіонів світу: одна особа з Південної Америки (Бразилія), одна – з Північної Америки (США), одна з Європи (Польща) і дві особи з України, а також сам владика і я як його заступник. Таким чином, кожен може представляти питання і виклики, актуальні для свого регіону. Перше, що ми розглядаємо, це питання формації кахетихів. Тож зараз кожен із членів Ради опрацьовує інформацію зі свого регіону та обговорює її з головами єпархіальних катехитичних комісій. Цікаво, що з двох представників з України одна особа є корінною жителькою Донецька та зараз проживає в Запоріжжі. Вона реально знає ті проблеми, якими живуть люди з прифронтової території. Дуже важливо, аби священники і катехити в тому регіоні були корінними жителями, бо вони краще розуміють середовище, в якому проповідують і навчають. Власне з цією метою була створена у Києві семінарія, у якій навчаються семінаристи як із західних, так і зі східних теренів України, а Катехитично-педагогічний інститут УКУ у співпраці з місцевими катехитичними комісіями звершує формацію катехитів з числа активних місцевих мирян.

Яка роль у цьому Катехитично-педагогічного інституту УКУ? Патріарша катехитична комісія та інститут тісно співпрацюють. Структуру їхньої співдії запропонувала ще сестра Луїза Цюпа, перша голова Патріаршої катехитичної комісії і директорка згаданого інституту УКУ. Отож у той час як комісія більше займається втіленням постанов Синоду і комунікацією зі структурами УГКЦ, інститут є науково-методичною базою, де опрацьовують навчально-виховні програми, формують катехитів і аніматорів, здійснюють християнську формацію дорослих. Завдяки дистанційній формі навчання, яка діє ось уже другий рік, у нас навчаються наші вірні з різних куточків України і зі всього світу. Наразі в інституті близько 450 студентів. Із них з теренів Західної України (Львова, Жовкви, Стрия) близько 200, решта – з Центральної та Східної України (Одеса, Запоріжжя, Харків, Київ), а також з-за кордону. Багато студентів приїздять навчатися до нас із Європи: Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Португалії, Бельгії, Естонії, Фінляндії, Німеччини, Швеції. Є один студент із Аргентини та один із Канади.

Це той випадок, коли негативний чинник – пандемія – спричинився до потрібного рішення, а саме створення дистанційної форми навчання на базі навчальної платформи онлайн та використання системи Zoom . Звичайно, все це відбувається у тісній співпраці з єпархіальними катехитичними комісіями, які на місцях відповідають за інтеграцію, методичний та духовний супровід катехитів.

Протягом навчання ми організовуємо реколекції та практичні заняття для наших студентів. Зокрема, для студентів з України кульмінаційним моментом є літня сесія у Львові, на яку з’їжджаються студенти з усіх куточків нашої держави. І коли вони між собою спілкуються, це щось насправді феноменальне, бо вони мають дуже різний досвід і діляться ним.

Загалом є три головні напрямки, якими займається Патріарша катехитична комісія.

Перший напрямок – Боже Слово. Від самого початку комісія дбала насамперед про те, щоб забезпечити людей друкованими екземплярами Святого Письма та різного роду коментарями і книгами на біблійну тематику. З цією метою був створений біблійний фонд, який у співпраці з видавництвами «Місіонар» та «Свічадо» дбає про видання і поширення Святого Письма різного формату (друкованого, аудіо, цифрового онлайн).

У напрямку біблійного апостоляту розробляють програми, посібники, онлайн- додатки тексту Святого Письма і коментарів до нього. Наприклад, у 2008-ому отець Тарас Барщевський створив програму «Молитовне читання Святого Письма для родин». Ідеєю Синоду було розробити програму за рік до святкування ювілею Хрещення Русі-України, щоб за відповідний період люди змогли прочитати усе Святе Письмо, приготувавшись таким чином до ювілею. Звісно, це гарна ідея, але всі ми розуміємо, що для ефективності таке читання має бути постійним. Тому згодом Синод дав завдання, щоб комісія опрацювала програму, яка допоможе краще і глибше читати та переживати Святе Письмо. Спочатку була видана програма для молитовного читання Євангелія від Марка, бо воно простіше і доступне. За основу була взята книжка-розважання італійського бібліста, члена Папського біблійного товариства, салезіянина Джорджо Дзевіні. Відтак для наступних Євангелій і книги Діянь апостолів ми взяли за основу матеріали італійського бібліста, єзуїта Сільвано Фаусті. Також готуємо до друку вже шостий том «Міжнародного біблійного коментаря» – одного з найкращих видань біблістики світового рівня. Особливість цього видання українською в тому, що ми доповнили його статтями наших біблістів: отців Тараса Барщевського, Юрія Щурка, Петра Терлецького, Євгена Станішевського. Їхні матеріали більше підходять для нашого контексту. Напевно, багато хто пам’ятає Біблію для дітей «Бог говорить до своїх дітей». Це була одна з перших наших Біблій для малих читачів, а торік завдяки підтримці наших меценатів ми могли її перевидати і передати нашим дітям. У ділянці біблійного апостоляту тісно співпрацюємо з кафедрою біблійних наук УКУ. Зокрема, у проведенні семінарів, конференцій. Варто відзначити опрацювання формаційної програми для провідників біблійних спільнот, яка розпочнеться при УКУ вже цього року.

Другий напрямок – підготовка церковних документів, що стосуються біблістики й катехизації. У першу чергу комісія займається формуванням документів нашої Церкви про катехизацію, їх підготовкою до синодів. Також ми стежимо за тим, які документи видає Святий Престол. Наприклад, з біблійного апостоляту українською перекладені офіційні документи: «Боже Слово», «Тлумачення Біблії в Церкві», «Біблія та мораль», «Радість Євангелія», «Богонатхненість і правда Святого Письма». Наразі ми в процесі перекладу «Антропологічних питань в Біблії» – документа, який Папська біблійна комісія видала в 2019 році.

Щодо катехизи, то одним із перших документів, який переклала комісія в 1997 році, є «Загальний катехитичний довідник». Його відразу ж доповнили «Правильником УГКЦ», бо «Загальний катехитичний довідник» потрібно адаптувати до місцевої Церкви і видати місцевий документ. Так само й щодо минулорічного документа про напрямки катехизації, оновленого Папою Франциском: як тільки вийде його переклад українською, ми будемо опрацьовувати новий «Правильник УГКЦ».

Ці та інші матеріали є доступними на сайті Патріаршої катехитичної комісії (ct.ugcc.ua) у рубриці «Біблійний апостолят».

Третій напрямок – створення катехитичних програм «Від і До». Ми жартуємо, що «Від» означає від моменту зачаття, тобто як батьки повинні дарувати любов своїм дітям від моменту їх зачаття, як із підлітками та молоддю говорити про плідність, вагітність і сім’ю. Для дітей у нас є програми для дошкільнят і загальна катехитична програма «З нами Бог», розрахована на учнів від першого по десятий клас. Цю програму ми зараз оновлюємо, щотижня виставляючи матеріали на сайті Патріаршої катехитичної комісії у рубриці «Катехизація». Таким чином, вже оновлені програми для першого – третього класів. Ми просимо катехитів, які використовують ці матеріали, щоб давали нам відгуки, і вони вже надходять. Тож після обговорення наступного року хочемо видати оновлену програму яка, сподіваємося, краще відповідатиме сучасним потребам. Паралельно розпочали працю над оновленням програми для четвертих – шостих і сьомих – дев ’ ятих класів.

Зі спілкування з нашими катехитами і священниками з малих парафій знаємо, що один із викликів для них – це мала кількість дітей, тому класи доводиться об’єднувати. В тому контексті хочемо запропонувати, щоб у катехитичних школах об’єднували, наприклад, перший – третій класи, а також четвертий – шостий. Тоді була б циклічність: не обов’язково треба було б брати програму спочатку за перший, потім за другий, а потім за третій клас. Для цього програми суміжних класів об’єднані в цикли.

Великим здобутком для нас є вихід Катехизму УГКЦ для молоді «Ми йдемо з Христом». Тепер думаємо над написанням на його основі програм навчально- виховних зустрічей для молоді. Цього року плануємо також видати електронну версію й аудіокнигу молодіжного Катехизму. Крім того, хочемо робити аудіолекції на теми катехизму, які актуальні для молоді і які не ввійшли до Катехизму.

Свій Катехизм – це ознака зрілості Церкви. Ми є першою і наразі єдиною Східною Католицькою Церквою, яка опрацювала такий документ. Це Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха».

У нас було багато катехизмів, як показує історія. Особливо багато їх виходило у ХVІІІ – ХІХ століттях і на початку ХХ-го. Але це були переважно посібники. Натомість Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» – епохальне досягнення. Тут синтетично зібране вчення нашої Церкви: основи правд віри, молитовного, літургійного і морального вчення УГКЦ. Катехизм, зі слів Блаженнішого Святослава, є нашим об’єднавчим чинником. Наші вірні – по всьому світу, розмовляють різними мовами, живуть у різних контекстах зі своїми традиціями. Тож Катехизм є для всіх нас є потужним об’єднавчим чинником.

Очевидно, є різні реакції на Катехизм «Христос наша Пасха». Дехто нарікає, що він складний для читання. А наші катехити, приміром, зі Східної України, кажуть, що це їхня настільна книга, бо знаходять там глибокі відповіді на свої питання. Зрештою, цей Катехизм є основою, стрижнем, на основі якого можна розбудовувати інші посібники і програми.

Треба сказати, що Катехизм є не тільки для того, щоб ми відшукали, пізнали і усвідомили нашу автентичність, через нього ми також представляємо себе іншим. Переклади Катехизму англійською, російською, португальською, іспанською, а невдовзі ще й польською, італійською, французькою та німецькою, перш за все спрямовані до вірних нашої Церкви. Але маємо багато відгуків від представників інших конфесій, котрі, читаючи Катехизм, відкривають для себе вселенськість, автентичність і красу східної християнської традиції.

Коли виходить переклад Катехизму іншою мовою, його в більшості країн представляють на рівні єпископської конференції, де його розглядають, щоб краще нас розуміти, і заохочують читати, зокрема на тих теренах, де є українці. В Катехизмі зазначені певні особливості наших традицій, богослов’я. До прикладу, іноді за кордоном нашим дітям удруге вділяють Святе таїнство Миропомазання, не знаючи, що вони вже отримали його разом із Хрещенням. Я вже згадував найновіший перекладений нами документ «Напрямні для катехизації». Отож, завдяки тому, що в групі, яка курирувала його створення, були наші представники, зокрема владика Богдан Дзюрах, там враховані окремі особливості нашого богослов’я, яке має свої нюанси, підхід, сприйняття. У такий спосіб багато хто на Заході дізнається про віру, літургійне і молитовне життя, моральні принципи східних християн. Бо раніше часто, коли говорили про Схід, мали на увазі лише Російську Православну Церкву.

Катехиза дорослих є пріоритетом для нас. Ще від Другого Ватиканського Собору мовиться про те, що в основі будь-якого катехитичного служіння має бути катехуменальний шлях. Катехуменат – це підготовка нехрещених дорослих до Святого таїнства Хрещення і супровід їх у вірі. Ми опрацювали програму катехуменату УГКЦ. Насправді ця програма буде дуже корисною і для охрещених дорослих християн, які, пройшовши її, мають можливість переосмислити свою віру, світогляд, молитву, життя.

Наші дорослі часто думають, що катехизація – це для дітей. Деякі священники кажуть, що хочуть щось робити в напрямку катехизації з дорослими, але люди не готові цього прийняти. В одній великій львівській парафії я спостерігав ситуацію, коли священник обговорив певну катехизу в церкві, а опісля запросив усіх пройти в класи, щоб у невеликих групах продовжити обговорення. Відгукнулася приблизно одна десята частина присутніх, хоча і це вже прогрес. Але все одно треба працювати в цьому напрямку, щоб дорослі усвідомлювали важливість постійного зростання у вірі та свідомої відповідальності за Церкву. До слова, катехитичною комісією опрацьована програма для батьків, діти яких готуються до Першої Сповіді і урочистого Святого Причастя. Це досить гарна практика, щоби батьки приходили і брали участь у катехизації. Нерідко для них це відкриття, бо вони думали, що вже все знають.

Хочу зазначити, що дуже часто, починаючи працювати з дітьми, ми «отримуємо» і батьків. Коли вони бачать добрий результат праці з дітьми, то й самі починають шукати щось нового, більшого. Хоча, звісно, по-різному буває. Для прикладу, дитину просто приводять на підготовку до Першої Сповіді і хочуть, щоб вона за рік отримала «паспорт християнина». Більше їх нічого не цікавить.

На одній зустрічі в Римі, ще до пандемії, один італійський римо-католицький священник сказав приблизно таке: «Я б узагалі дозволив усіх дітей хрестити, потім би миропомазав, уділив їм Перше Причастя, і хай собі йдуть. Бо дуже часто ті підготовки до Причастя чи Миропомазання є лише формальністю. Тож хай отримають це таїнство, а тоді приходять і вже свідомо проходять формацію у християнській спільноті». Насправді важливо зрозуміти, що катехизація – це не формальне вивчення заповідей і молитов, а зростання у вірі. Катехизація має заторкнути не лише розум, а й серце. Вона має провадити до зустрічі з Христом і змінювати життя.

Одним із викликів для нас є донести до людей розроблені нами програми. Є священники, які охоче використовують підготовлені матеріали і постійно «штурхають» нас, очікуючи продовження, а є такі, що кажуть «у нас це не працює», «нам це не підходить» і тому подібне. У таких випадках ми просимо їх конкретизувати, що саме не працює і що їм потрібно, бо готові опрацювати їхні пропозиції.

Приміром, у програмі катехуменату священники сигналізували нам, що варто опрацювати ідеї щодо праці в групах. Ми врахували їхню думку і опрацювали онлайн-додаток до цієї програми, в якому викладаємо текст, а знизу – дві-три пропозиції методів роботи в групах.

Отож ми потребуємо священників і катехитів, які мають запал до катехизації. Але цей запал повинен базуватися на живих стосунках із Богом. Пам’ятаємо велику кількість людей, які йшли до церков у 1990-их роках. Вони були спраглі духовно. Але запал минає… Важливо, щоб християнство не перетворилося на лише зовнішній запал. Звісно, завжди треба враховувати контекст, кожну особу, кожну парафію. Бо змінюються і священники, і катехити, і всі ми. Важливо, щоби ці зміни відбувалися в доброму напрямку. Що ми робимо для цього? Намагаємося постійно виходити з пропозиціями на всі рівні, спілкуємося із мирянами, катехитами, священниками, єпископами.

У першу чергу ми спілкуємося з катехитами. Я надзвичайно захоплений ними. Це переважно люди-живчики, які хочуть творити. Однак потрібно вважати, щоби на тій одній особі парафія не закінчилася. Тобто завдання полягає не тільки у тому, щоби самому щось робити, а творити спільноти, які житимуть, навіть якщо ти відійдеш. Так само священники мають робити, аби не було так, що як вони відійдуть, то парафії почнуть занепадати. Зрештою, всі рухи в Церкві починаються переважно з одної особи. Тільки тут дуже важливо, щоб увесь рух був зосереджений не на провідникові, а на Ісусі Христі. Наших студентів ми заохочуємо до творення спільнот молитовного читання Святого Письма, де молитву можна підкріплювати харитативною діяльністю. І тут не обов’язково завжди мусить бути присутній священник. Добрий душпастир вміє так організувати спільноту, що вірні можуть самі збиратися на читання Святого Письма, катехизацію, для харитавної справи. Завдання ж священника – духовно супроводити і спрямовувати ці спільноти. Бо буває, як нам розповідали координатори таких спільнот, люди звикли, що священник має все робити, і не долучаються до праці. Тому важливе завдання – знайти мирян, які будуть провадити читання Святого Письма, молитву, ділення, щоб люди відкривалися, відчували своє значення, приналежність, відповідальність. Це означає виражати свою думку і чути іншого, підтримувати і молитися одне за одного.

До нас на навчання нерідко приходять люди, які хочуть глибше пізнати свою віру, але не планують ставати катехитами. І ми йдемо їм назустріч, здійснюємо християнську формацію дорослих, щоб допомогти їм заповнити прогалини в їхніх знаннях про віру. Для цього в інституті діє сертифікатна програма «Основи християнської віри і життя», на якій вони поглиблюють свої знання про основи віри, що таке Боже Слово, основи богослужіння. На щастя, ми можемо запропонувати їм якісні виклади, бо маємо професійних викладачів УКУ. Паралельно з навчанням у нас заохочуємо людей вже щось робити у себе на парафіях.

Церква – це спільнота спільнот. Це поняття особливо поширене в Латинській Америці, зокрема в базових церковних спільнотах. І це чудова ідея, бо людина має бути приналежною . В нас є багато парафій, де люди просто приходять на літургію, виконують свій обов’язок і кажуть: «Хух, тепер я цілий день (чи тиждень) вільний» . Зрозуміло, що немає такої спільноти, яка влаштує усіх, бо хтось більше спрямований на те, щоби бути в молитовній спільноті, а комусь більше до снаги харитативна діяльність. Але було б добре, якби ті речі перепліталися. Важливо, щоби були різні спільноти, але також важливо, щоби для них були організовані спільні заходи, які будуть усіх об’єднувати. Ми – Церква. Добра парафія – коли кожен знає кожного. І якщо ми будемо знати одне одного, час до часу спілкуватися, то перетворимося на Церкву. Тоді ми знатимемо, що в нашій парафії, наприклад, є люди, які потребують матеріальної допомоги, і ми як парафія маємо подбати про це. Добрим є спільне святкування празників, організація заходів для батьків із дітьми, залучення дітей до всього, що відбувається на парафії. Але, повторюся, для цього потрібні добрі провідники. Спостерігаємо, як із року в рік меншає покликань до богопосвяченого життя і священства. І хоча протягом історії вже були такі хвилі спаду та підйому, все одно маємо думати про розвиток мирянського лідерства в нашій Церкві.

Сьогодні в нашій Церкві не бракує викликів різного характеру. Найголовніше, що ми маємо усвідомити, це те, що Святий Дух діє, що саме Він провадить Церкву. Недавно єпископи Латинської Америки закликали проголосити еру Святого Духа. Але важливо не те, що ми проголошуємо, а те, чим ми живемо. Бог присутній між нами, ми можемо пізнати правду, яка відкривається у світлі діючої Божої благодаті. Як це працює? Ми діємо, шукаємо, інколи помиляємося, але Бог нас провадить навіть через наші помилки. Бо ми йдемо з Христом, і це вселяє надію, дає світло і перспективу.

Назар Дуда

Поділитися: