Усе своє життя я відчував, що мене супроводжує святий Йосафат. Ще малим мама водила мене до церкви Святого Йосафата в Коломиї, де я згодом став вівтарником. Потім я вступив до Колегіуму Святого Йосафата в Бучачі. Опісля навчався в Семінарії Святого Йосафата. Коло замкнулося на моїй рідній парафії Святого Йосафата, де я вже вісім років несу служіння сотрудника. Навіть свою майбутню дружину я зустрів на цій парафії. Руку святого Йосафата вбачаю і в служінні, яке несу з грудня 2020 року, відколи владика призначив мене головою Єпархіальної катехитичної комісії Коломийської єпархії УГКЦ.
Починаю свою розповідь так не випадково, бо на цьому шляху мене підтримували добрі провідники. Перший із них – отець Володимир Касіян, парох церкви Святого Йосафата, якому я прислуговував як вівтарник і з яким зараз служу при вівтарі як священник. А добрий провідник – священник це чи катехит – відіграє ключову роль у тому, чи пізнає людина правдивий образ Бога як люблячого Батька і чи відкриє своє покликання. Бути катехитом означає бути людиною, яка хоче бачити біля себе дітей, яка не боїться нових викликів, яка готова йти з Христом і для Христа. І то не гучні слова. Досвід кожного християнина засвідчує, який вагомий вплив на нього здійснили його перші вчителі у вірі.
Робота, що базується на всебічній співпраці
Свою працю як голова Єпархіальної катехитичної комісії я розпочав на вже розпрацьованій базі, яку свого часу заклали сестри-служебниці: Павля Бабій – перша очільниця комісії, Єремія Іванишин і Клара Сидорчук. Робота комісії – це співпраця з відповідальними священниками у деканатах, а також із Патріаршою катехитичною комісією, з напрацювань якої ми активно користаємо.
Наша єпархія має Дяківсько-катехитичний коледж, який відкрили ще в 1994 році і який благословив наш перший єпископ-ординарій Павло Василик. Історія існування коледжу дуже строката: були часи піднесення і великий наплив охочих до навчання у ньому, а були і спади. Зрештою, як і в історії будь-яких інших активностей. Зараз ми всіма способами стараємося відновити навчання у ньому. Хоча тепер, як і весь світ, переживаємо фінансову кризу, та й не кожен може оплатити навчання в коледжі. Тому звертаємося до парохів з проханням покрити хоча б половину витрат. Адже катехити повертаються до своїх парафій і працюють для них. І деякі священники готові повністю оплатити навчання своїх катехитів.
Колись у коледжі навчалися стаціонарно, а зараз ми з директором отцем Захаром Михасютою організували заочну форму навчання, і наші студенти займаються при єпархії, де ми облаштували кілька класів. Це трирічна програма, розпрацьована Катехитично-педагогічним інститутом УКУ. Студенти приїжджають до нас раз на місяць, мають начитку лекцій і доопрацьовують матеріали вдома. Перший рік катехитів навчатимуть священники нашої єпархії. Однак є декілька предметів, з яких у нас нема фахівців, тож запрошуватимемо професорів зі Львова або Франківська.
Окрім навчання, дбаємо про духовне зростання катехитів, їхню духовну формацію. Тому регулярно проводимо для них реколекції. Зі священниками, відповідальними у деканатах за катехизацію, вирішили, що також потребуємо додаткових реколекцій. Напевно, це й так зрозуміло, бо неможливо комусь проповідувати, не досвідчуючи близькості Бога.
Катехизація у парафіях
Катехизація у наших парафіях виглядає по-різному: десь жвавіше, десь кволіше. Це залежить насамперед від чисельності громад. У селах багато парафій досить малі, бо люди виїжджають у пошуках можливості заробити гроші для своїх родин. Часто молодь, їдучи на навчання, вже не повертається назад. Навіть із заробітків не всі повертаються на батьківщину. Проте ми стараємося катехизувати навіть у цих малих парафіях. Десь священник залучає катехита, а десь сам займається з людьми. Це переважно «класична» катехизація дітей і молоді, до якої ми звикли. Трохи старші люди, років від 25-ти, потребують іншого формату. Тому для них ми організовуємо переважно біблійні гуртки, де разом молимося, читаємо Святе Письмо, роздумуємо, обговорюємо.
Для катехизації дітей активно використовуємо програми, запропоновані нам Патріаршою катехитичною комісією. Звісно, де є потреба вносити якісь корективи, наші катехити і священники роблять це.
Пандемія відкрила багатьом нові способи катехизації та, звісно, обмеження. Так, спочатку все призупинилося, всіх нас огорнув страх, бо ми не знали, що і як робити далі. Багато людей тоді відійшли в онлайн-режим. Це тривало майже до літа. Восени люди стали повертатися. Тоді й катехизація відродилася (мовиться про 2020 рік), хоч і не повністю. Священники по-різному намагалися це робити: де онлайн, а де змогли й наживо зустрічатися з людьми. Очевидно, ніякі технології не замінять можливості бачити людину зблизька, потиснути їй руку чи обійняти. Проте це теж досвід, який кожному з нас показує наші достоїнства і слабкості. Тож хто хотів катехизувати, то постарався зрозуміти, що таке програма зум чи конференц-зустріч у фейсбуці, більше «подружився» з комп’ютером. Зараз можу сказати, що катехизація відродилася, хоч і не всі діти повернулися до катехитичних шкіл, узагалі не всі люди повернулися до парафій. Хтось має страх, а хтось якусь важку хворобу. Ми розуміємо тих людей, бо не всі можуть бути однакові, тому підходимо до них із розумінням і вже другий рік маємо надію, що та пандемія скоро відступить.
Літній час з Ісусом
Окреме місце в катехизації займають літні табори для дітей, які проводять у багатьох наших парафіях. Це справді добрий час для занять із дітьми: по-перше, їх не обтяжують шкільними завданнями, по-друге, тепла погода сприяє проведенню активного дозвілля. Наші священники не раз їдуть із різними групами дітей у гори. До того ж для багатьох дітей це може бути чи не єдина можливість такої поїздки.
Також торішнього літа наша комісія організувала захід для батьків та їхніх дітей під назвою «День з Ісусом». Це відпочинок, поєднаний з духовною наукою. Ми зробили це для цілої єпархії в Дорі, в урочищі Товстий Діл. Вважаю, це одна з наших вдалих ідей. Програму цього дня ми ділимо на дві частини: перша – катехиза, друга – розваги. Науки не є спільними для дітей і батьків, бо вони потребують різних форматів. Це для батьків нагода відпочити від дітей, а для дітей – побути без батьків. Ми навіть розваги для татів і матерів придумали інші. Спільними були лише молитва і літургія.
Цей захід був для всіх охочих із нашої єпархії. Також єпархія, зважаючи на те, що пандемія значно урізала фінансові ресурси багатьох людей, повністю фінансувала його. Катехизація є пріоритетом для нашого єпископа. Зрештою, це першочергове завдання для кожного єпископа і священника.
Катехизація без молитви втрачає сенс
Згаданий мною Товстий Діл – це прекрасна місцина, куди я сам не раз приїжджаю для особистої молитви. Вважаю, що, окрім чудових краєвидів, принадою того місця є те, що там не ловить мобільний зв’язок. Це дозволяє людині насправді відпочити, як кажуть, зібрати себе докупи. Бо майже неможливо поєднувати глибшу духовну науку з ґаджетами. Внутрішнє відновлення потребує тиші. Саме цього нам усім сьогодні бракує найбільше. Нашу внутрішню тишу розривають також різноманітні бажання, які ми хочемо задовольнити тут і зараз. У цьому контексті згадую свою улюблену молитву з Вечірні, якою священник молиться перед закритими Царськими воротами. Там є такі слова: «Вислухай, Господи, усі наші спасенні прохання». Тобто, не все те, що я хочу, а все те, чого я потребую для спасіння. І я з кожним разом усе більше досвідчую Божу любов та опіку в своєму житті, житті дружини і житті наших дітей. Досвідчую це тільки в молитві. Тож без молитви, без намагання «торкнутися» Бога катехизація в значенні простого передавання знань втрачає сенс. Бо, як казав Іван Павло ІІ, віра і розум – це два крила, які підносять людський дух до Бога. В тому руслі ми й намагаємося готувати наших катехитів, у тому ж напрямку стараюся рости і я сам.
о. Ярослав Врублевський, голова Єпархіальної катехитичної комісії Коломийської єпархії УГКЦ
