Католицька Церква: горизонти і проблеми реструктуризації

Із вибором на папський престол кардинала Бергольйо, який обрав собі ім’я Франциск, до вла­ди прийшов прихильник децен­тралізації. Перший дзвінок про це пролунав одразу ж в день його об­ рання, коли, вийшовши до народу, Франциск промовив: «…перш, ніж єпископ (Риму, тобто Папа) благо­словить народ, помоліться, щоби Господь благословив мене». Така заява новообраного Папи в момент представлення, коли аудиторія його слухачів є найширшою (оскільки можна гарантувати, що ці слова пе­редадуть усі інформагенції, включ­но зі світськими), була сприйнята як програма. І програма ця свідчила, що для нового понтифіка пер­ винним є народ – від народу йде легітимація єрархії, народ вимолює благословення, в тому числі для найвищого єрарха – Папи Римсько­го. А якщо благословення єрархія приймає за молитвами народу (а не лише народ за молитвами єрархії), то це мало б потягнути за собою й зміну в розподілі повноважень у Церкві. Ці кілька слів новообраного Папи дали підставу припустити, що він представляє іншу еклезіаль­ну модель, аніж його попередник. Модель, де, як і в теорії демократії, джерелом влади є народ.

Повний текст статті читайте у друкованій версії журналу

 

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt