Католицький талібан: інший бік секуляризму

На ці роздуми мене наштовхнули соціальні мережі. Вони дуже швидко відгукуються на тенденції в суспільстві, реагують, поширюють і продукують. Коли я уважніше придивилася, які саме матеріали на тему віри поширюють, «лайкають», які статуси пишуть українці, що чітко ідентифікують себе з релігією, мене вразила їхня агресивність у відстоюванні своєї позиції та радикальне протиставлення будь-якому інакодумству.

Теми можуть бути різні – ювенальна юстиція, легалізація одностатевих шлюбів, гіпотетичний вступ до Європейського Союзу, поширення ісламу в Європі, переслідування християн в мусульманських країнах, мігранти, проте їх усіх об’єднує надмірна радикальність, часто агресивність. Тих, хто не поділяє їхньої думки, ці кола називають «ліберастами» і «толерастами».

Коли існує одна екстрема, завжди з’являється інша. В тому випадку – відкритий і критичний антиклерикалізм тих, кого прийнято називати ліберальними елітами: журналісти, митці, громадські активісти. Їх голос також стає гучнішим, радикальнішим, саркастичнішим. Важко обґрунтувати, яка крайність первинна, але вони підтримують життєдіяльність одна одної та ще більше поляризують  суспільство, яке й без того достатньо поляризоване. І важко знайти своє місце тим, хто не може з чистим серцем пристати до жодного з таборів.

Питання секуляризації, витіснення релігійного за межі публічного простору, антиклерикалізм, їх причини і наслідки часто розглядають у релігійних середовищах. Питання радикалізму також аналізують, коли говорять про інші релігії, конфесії десь там, не у нас. Проте в цих коротких рефлексіях хочеться опинитися саме на іншому боці медалі – релігійному фундаменталізмі, що провокує антиклерикалізм.

Такий радикалізм у американському суспільстві ватиканіст Джон Аллен назвав «католицьким талібаном» (перше використання цього словосполучення належить не йому, але саме Джон Аллен дав пояснення терміну, – авт.). Католицький талібан, за визначенням ватиканіста, який не говорить про людей, а про спосіб мислення, – це підвищена алергія до всього, що пахне секуляризмом, лібералізацією чи модерністю, агресивна форма віри, яка звинувачує і засуджує. Саме така агресивна позиція протиставляється «полегшеному рівню католицизму», про який часто говорить теолог Джордж Вайгель, – бажання належати до Церкви, але трактувати доктрину на свій розсуд. На думку Джона Аллена, у кожному є трохи «легкого католицизму» і трохи «талібану».

З одного боку, ніхто не може вважатися фанатиком чи фундаменталістом лише тому, що відданий вченню Церкви. І звинувачення в радикалізмі лише на підставі того, що хтось дотримується доктрини, безпідставні. Християнство, як і будь-яка інша релігія, є радикальним, інакше не мало б сенсу мучеництво, монашество, святість подружжя та інші речі, які є підставовими для розуміння своєї релігійної ідентичності та духовності.  Проте чи той, хто ставить критичні запитання щодо життя Церкви, не вважає за потрібне ненавидіти тих, хто живе чи думає інакше, автоматично стає лібералом/відступником?..

Талібан ісламський відкидає модерність, а це в їхньому розумінні означає заборону не лише телевізорів, комп’ютерів, спиртного, але й жіночої освіти, танців, оплесків тощо. Талібан католицький не вміє розділяти гріх і грішника – у його меседжі надмір осуду й негативу та нестача критичного мислення. «Ми не можемо наголошувати тільки на питаннях аборту, одностатевих шлюбів і використання контрацепції. Це неможливо. Я про це не так часто говорив, за що мені дорікали. Але ж про це слід говорити у певному контексті. В кінцевому рахунку позиція  Церкви відома, а я – син Церкви, і немає потреби говорити про це без кінця», сказав Папа Франциск в інтервʼю Civilta Cattolica. Цікаво, що два табори – умовно ліберали і традиціоналісти – абсолютно по-різному прочитали ці речення. І кожен із них у цих словах знайшов підтвердження своїх думок. Але то ідеальна золота середина, бо в них є повідомлення і для одних, і для інших: фундаментальні доктрини Церкви відомі, і якщо ви до неї належите, то за замовчуванням їх приймаєте.

Проте вчення Церкви – це не лише заборона абортів, одностатевих шлюбів, евтаназії, використання методів контрацепції. Ті доктрини похідні від «люби Бога і ближнього». Саме тих, хто забуває про ці заповіді, можна назвати талібами. Саме такі маленькі маргінальні групи, при тому надзвичайно активні, заглушуючи голос інших, посилюють секуляризацію, адже релігія, що пропагує ненависть і непримиренність, не може бути в публічному просторі, а поміркованіші члени спільноти віддаляються, не бажаючи, аби їх плутали з фанатиками.

Професор-єзуїт, розповідаючи про штурм хрестоносцями Константинополя, вигукнув: «Якщо це християнство, то я не хочу бути християнином!» Якщо пропонують когось ненавидіти і засуджувати, то може, з ними не по дорозі? Але це не християнство – це талібан, хоч і прикритий цінностями, які християни розділяють.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

4 (474) 2019 2019-4-obklad-w