Вістка про смерть Блаженнішого Патріярха Йосифа глибоким сумом вкрила кергонксонську громаду. На церкві Пресвятої Тройці замаяв чорний прапор. Голова місцевого відділу Патріярхального Товариства відлетів до Риму, щоб взяти участь у похоронах.
В найближчу неділю, 9 вересня, після св. Літургії, о. парох д-р Б. Волошин і о. мітрат В. Білинський відправили Панахиду у вщерть виповненій вірними церкві. У проповіді о. парох подав змістовний перегляд життя і многогранної діяльности великого Покійника до Другої світової війни, а далі мученичий шлях як в’язня у сибірських таборах, поворот на волю під час Ватиканського Собору II і кипуча діяльність над здійсненням ідеї патріярхату, що виповнила останні двадцять років його життя в Римі. Його ідеї вивели нашу Церкву на новий шлях — трудний, але безповоротний, яким ми мусимо прямувати аж до досягнення мети, згідно з Завіщанням Блаженнішого.
В день похоронів, 13 вересня, вечірньою порою знову відправлено Панахиду. На тетраподі був портрет Блаженнішого Патріярха, святе євангеліє, єпитрахиль і чаша. І знову щирі, повні глибокої пошани слова о. пароха.
Поминки в сороковий день смерти Патріярха відбулися в неділю, 14 жовтня, щоб дати змогу всім парафіянам помолитися спільно на св. Літургії і Панахиді, що були відслужені отцями парохами, мітратом В. Білинським і В. Бойсаком.
Стараннями Патріярхального Товариства відбулися жалібні сходини в церковній залі, у якій висів портрет Патріярха Йосифа. Сходини відкрив голова Товариства М. Куриляк. Він привітав приявних отців і зібраних громадян та попросив о. пароха провести молитву, після якої вшановано пам’ять Патріярха однохвилинною мовчанкою.
З черги промовляв ред. М. Галів. Його промова була змістовна, глибоко продумана і виголошена з чуттям. З дуже ще недалекої перспективи прелеґент накреслив портрет спочилого Патріярха як мужа, що після важких тюремних знущань на волі, але на чужій землі, охопив всесторонньо і далекозоро сучасні потреби цілої нашої Церкви — на Україні в катакомбах, і Церкви на поселеннях по всіх континентах. Він збагнув небезпеки такого розпорошення. Рятунок нашої Церкви бачив у патріярхаті. Великим зусиллям він створив Патріярхат нашої Церкви, який досі ще не признаний Ватиканом, але вже закорінений серед більшости духовенства і серед широких кіл вірних. У своєму завіщанні Патріярх зобов’язав нас дальше безустанно працювати над здійсненням цієї кардинальної потреби нашої Церкви.
Прелеґент зокрема підкреслив вимогу Блаженнішого до нас, Божого люду, — високо цінити своє історичне минуле, таке багате, хоч «нераз трагічне; бути собою, плекати згоду. В Римі створив Блаженніший Патріярх непроминальні здобутки. Це — безцінний з мистецького боку собор Св. Софії, збережений від знищення наш історичний митрополичий двір з церквою святих Сергія і Вакха, з чудотворною іконою Жировицької Божої Матері, а також Український Католицький Університет імени Климента папи з філіями в країнах нашого поселення. В ньому була заснована бібліотека, якою користуються наші студенти, що студіюють богословію в Римі, а також молоді учасники літніх курсів, що відбуваються кожного літа. Блаженніший розгорнув також видавничу діяльність, зокрема в ділянці теологічної літератури. При патріяршому дворі започатковано музей. Патріярх Йосиф з’явився в Римі серед таких виняткових обставин, так несподівано, що ця подія викликала широке зацікавлення світової преси його особою, а разом з тим також нашою Церквою і Україною. До того часу наші справи були покриті глибокою мовчанкою.
У мистецькій частині місцевий хор «Золотий Гомін» під дириґентурою д-ра О. Волянського відспівав «Услиши, Господи» — Лаврівського, «Через поле широкеє» — аранж. А. Гнатишина і «Під Твою милість» — Д. Бортнянського.
Програму закінчено заключним словом М. Куриляка і молитвою.
Наприкінці д-р Дарія Міндюк висвітлила прозірки з похорону Патріярха Йосифа.
Д. Г.
