Ще перед виїздом Папи Івана Павла II до Польщі, Папа номінував 15 нових кардиналів. Між ними ми не знайшли нікого з українців, ні тут в діяспорі, ні там в Україні. Так ми маємо нашого Патріярха, який є кардиналом, але нечинним. Здавалось би, що після так довгого часу, як наша Церква скапала і ще скапує кров’ю за свою непохитність у віру Христа Бога, як також вірність й приналежність до Апостольської Столиці. Немає другої Церкви в колі Вселенської Христової Церкви, яка більше потерпіла і більше понесла втрат й знищення, як наша УКЦерква. Здавалось би, що це в якійсь мірі можна б було відмітити, підкреслити, а в першу чергу потішити й розрадити та виявити християнську любов до неї та її вірних. Хотілось би бачити якийсь видимий знак, що справді Апостольська Столиця дбає про всіх, а в першу чергу за тих, що цієї опіки найбільше потребують. Варто б було це показати якимсь видимим знаком, який би побачила й відчула наша катакомбна Церква. Для цього була добра нагода при номінації нових кардиналів, але… Довгі роки ми переживали епоху ватиканської «остполітік», чи це сьогодні дальше продовжується? Віримо, що після грози і бур зійде і нам сонце, але ми не сміємо сидіти спокійно.
