Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

Кілька завваг до інтерв’ю з владикою Михайлом Гринчишином

В останній хвилині перед здачею числа до друку нам довелось прочитати цікаве інтерв’ю, яке перевів Андрій Винницький з Владикою Михайлом Гринчишиним, що з’явилось у двох числах дуже почитного тижневика «Юкреїніян Віклі» у Джерзі-Сіті, стейт Нью-Джерзі. Владика Михайло з’явився на канадському терені в Торонто як післанець Апостольської Столиці, щоб ніби наладнати болючий конфлікт, що утворився з приводу номінації о. Р. Даниляка на Апостольського адміністратора для Владики Ісидора Борецького. Що потягнення Ватикану було неправильне, про те тут не приходиться доводити. Владика Ісидор з почуттям відповідальности і гідности відкинув таке трактування Ватикану. Владика Михаїл приїхав, щоб всіх переконати, що це все є в найкращому порядку, що нічого незаконного не сталося, що все це для «добра» нашої Церкви.

В такому дусі прозвучало інтерв’ю Владики Михайла з Андрієм Винницьким. Якщо б так все було добре, як розповів Владика Михаїл, то треба б тільки дякувати Богу. Якщо вже все так добре є, то чому Ватикан при номінації не йшов через главу Помісної УКЦеркви Патріярха Мирослава? Як довідуємось з достовірних джерел, що не така воля і рішення було Синоду УКЦеркви, як зробив Ватикан. До речі, Патріярх Мирослав писав у цій справі до Риму. Відповідаючи на листа о. І. Татарина, Патріярх писав: «Бажаю Вас повідомити, що я зробив відповідні кроки перед представником Римського Апостольського Престолу, настоюючи на тому, щоб пошанували рішення Синоду Єпископів Української Греко-католицької Церкви 16-31 травня 1992 року (Львів, 26 січня 1993 p.). Ось так ми шануємо свої власні рішення і постанови і в ім’я чого? Владика Михаїл як Апостольський посланець старається нас переконати, що чорне є білим».

Владика Михайло намагається переконати читачів, що, мовляв, Апостольська Столиця не намагається обмежувати юрисдикції нашого глави Церкви. Треба тільки звернутись і попросити, і все буде зроблене. Владика твердить, що в Україні Синод односторонньо вибрав єпископів. «Поза (розумій Україною) ми подаємо кандидатів. Це є процес — має бути проведена перевірка і тоді папа номінує».

«В Україні це буде відмінно. Синод буде назначувати, а Рим буде просто поінформований. Так це буде відбуватись».

Дозволимо собі до цієї справи зацитувати зіставлення митроп. Степана Сулика, що було надруковане у католицькому двотижневику «Шлях» за 7 лютого 1993 р.

«Синод повинен докладно розглянути імена кандидатів на єпископів у межах території патріяршої Церкви і на підставі таємного голосування скласти список, який треба переслати через Патріярха Апостольському Престолові для одержання згоди Римського Архиєрея (к. 185, 3). Згода Римського Архиєрея на окремих кандидатів має силу, поки не буде виразно відкликана; в такому випадку ім’я кандидата треба викреслити із списку (к. 182, 4). Синод вибирає єпископів з списка імен, наперед затвердженого Апостольською Столицею. На території патріяршої Церкви вибори єпископів проходять двічі: перший раз Отці Синоду голосують на кандидатів до так званого «списку кандидатів». Коли ж Вселенський Архиєрей затвердить список кандидатів, що подав Синод, тоді на наступному Синоді з затвердженого Римським Архиєреєм списка Отців Синоду вибирають єпископа чи єпископів на вакантні епархіяльні престоли».

Отже, що є правдою: чи так, як говорить Владика Михаїл, чи так, як пише Владика Степан?

Ми були б дуже щасливі, якщо б так було все гарно, спокійно, доброзичливо зі сторони Апостольської Столиці, як говорить Владика Михаїл. Але як пояснити «Звернення до греко-католиків в Україні й на поселенях», що його написав Патріярх Мирослав-Іван?

«Пишуть та питають мене наші люди, кажучи: наш перший Синод на рідних землях відбувся від 16-31 травня 1992 року. Від того часу пройшло вже майже 8 місяців, і ми сподівались, що рішення Синоду, які Ви разом з нашими єпископами схвалили, будуть апробовані найвищою церковною владою, та, на жаль, воно так не сталося! Чому ж так довго треба нам ждати на апробату, адже ж в тих рішеннях просилось про те, що нам, згідно з правом, належиться?

Остаючись без апробати рішень Синоду, що є конечні до існування й розвитку нашої Церкви, деякі наші вірні кажуть, що Господь нас не любить…».

Ось це дуже побожне твердження дисонує з Вашими твердженнями, Владико Михаїл! Півправдами далеко не зайдемо. З приводу цього можна б багато сказати, але ми пробували вказати тільки на те, що не все так є, як представляє Апостольський посланець.

М. Г.

Поділитися: