Книжка, яку не можна читати без хвилювання

Розкрито найбільшу таємницю з життя митрополита Йосифа Сліпого

Після смерти Патріярха УКЦ Кардинала Сліпого здавалося, що світ вже ніколи не довідається про цю таємницю, що вона назавжди залишиться «білим місцем» у йот біографії. Та сталося щось неймовірне. Науковий працівник Академії Наук України Олекса Мишанич (уродженець Закарпаття) знайшов у архіві КҐЬ дві судові справи Й.Сліпого з позначенням «совершенно секретно», з яких перша (1945-46) обіймає сім томів — близько гри тисячі сторінок, друга — одинадцять томів — понад дві тисячі аркушів допитів, свідчень, протоколів, актів та експертиз. До другої справи долучено ще шість томів рукопису наукової праці Й. Сліпого «Історія Вселенської Церкви на Україні» написаної в неволі. Про цю неймовірно цінну знахідку, яку без перебільшення можна назвати «знахідкою століття», О. Мишанич в 1992 р. подав інформації на наукових конференціях у Львові та Кракові, а нині ці його доповіді в Києві видано у поширеному вигляді окремою книжкою.

Це книжка, яку не можна читати без хвилювання. У ній на конкретних документах доведене знущання радянського «суду» над найвищим представником УКЦ і мужню поведінку Й. Сліпого перед цим незаконним «судом».

В книжці наведено десятки конкретних прізвищ учасників заздалегідь заплянованої розправи над Й. Сліпим та Греко-католицькою Церквою на Україні. Митрополита Сліпого майже цілий рік «допитували» (при тому з кожного «допиту» вели протоколи), намагаючись добитися від нього визнання своєї «вини» та відречення від нібито неіснуючої Церкви. Як виходить з тих же протоколів, Й. Сліпий ніколи не відмежовувався не те що від Церкви, але навіть від свого сану митрополита, вважаючи себе законним представником Греко-католицької Церкви на Україні. Навесні 1946 р. його засудили на вісім років таборів. Кару він відбував у найважчих . таборах Мордовії. За сценарієм КГБ це був достатній час для фізичної ліквідації непокірливого «ворога радянської влади». Та він… вижив. Після відбуття повного строку покараня радянська влада не відпустила його на волю, а засудила на довічне заслання в Сибірі, призначивши йому для проживання захолуєне село Кузьминку за гриста кілометрів від Красноярська. Звідти він висилав послання своїм священикам (тим, які залишилися вірними Церкві, і тим, які з різних причин відреклися від неї), писав наукові праці й релігійно-філософські трактати. Він листувався з органами влади про регабілітацію Греко-католицької Церкви тощо. Після смерти Й. Сталіна 1953 р. (яка співпадала з випущенням «на волю» Й. Сліпого) здавалося, що уряд СРСР переоцінить своє ставлення до Греко-католицької Церкви. На повістку дня виринула справа нав’язання дипломатичних контактів між Радянським Союзом і Ватиканом, яку Ватикан обумовляв регабілітацією Греко-католицької Церкви. Та Кремль не дуже розбирався в питаннях цієї Церкви і вирішив замовити в когось «експертизу». А хто міг написати кращу працю про цю Церкву, як не її найвищий представник – колишній професор богослов’я? В травні 1953 р. органи КГБ Йосифа Сліпого доставили в Москву, а там йому найвищі представники Міністерства закордонних справ запропонували, щоб він написав історію Католицької Церкви. «Але ж я можу таку історію написати лише з точки зору геолога!» «Нам це не вадить, пишіть, як хочете», – сказали йому і навіть обіцяли дати до розпорядження архіви та бібліотеки. Він щодня міг (під доглядом) працювати у московській Бібліотеці ім. Леніна, де перед ним були відкриті навіть спецфонди. Митрополит з великим ентузіязмом взявся за роботу, відчуваючи в ній Провидіння Боже. Він зібрав для своєї наукової роботи велику кількість фактичних матеріялів.

Однак вневдовзі ставлення Москви до Ватикану змінилося, і справа нав’язання дипломатичних контактів між ними перестала бути актуальною. Після трьох місяців його було відправлено на заслання в Сибір, на цей раз у «спецлікарню»-будинок для інвалідів у Моклахові над Єнісеєм, де він протягом п’яти років написав п’ять томів «Історії Вселенської Церкви на Україні». Перший том (після зняття з нього копії) він відправив у Москву, однак не дістав навіть підтвердження про одержання. Рукописи дальших томів він вже не висилав, однак з кожного дав зробити рукописну копію, переховуючи їх на різних місцях у різних людей. Згодом КГБ їх всі познаходив, а людей, що їх переховували, суворо покарало.

Та в 1958 р. закінчилася тимчасова «відлига», і знов запанував твердий курс по відношенні до «інакодумців», жертвою якого став і митрополит Сліпий.

Над ним було започатковано нову судову розправу. На цей раз йому приписали «антирадянську агітацію і пропаганду» і головним доказом вини висунули рукопис його «Історії Вселенської Церкви на Україні», написаний на замовлення керівних представників Міністерства внутрішніх справ СРСР. Всі «документи» в цій справі, опубліковані в праці О. Мишанича, нагадують неймовірну трагікомедію. Найвищому представникові Католицької Церкви закидають, що він, будучи позбавлений всіх людських прав, і живучи па сибірському засланні, «вел себя высокомерно», «чуждалея коллектива», «не участвовал в общественной работе и трудовых процессах», «организовывал систематическое моление є групой инвалидов в помещении бани, о чем стало известно дирекции, парторганизации и профсоюзной организации» (ст. 21). Щоб надати «судові» хоча би формальний вигляд законности, рукопис його «Історії Вселенської Церкви на Україні» та інших його творів було здано на експертизу людям, що не розбиралися ні в питаннях історії Церкви, ні в питаннях релігії, ні в питаннях елементарних етичних норм. їх прізвища разом з уривками з цих «замовлених» оцінок в книжці наведено. Ясна річ, що ці «експерти» встановили «антирадянський« і «антинауковий» характер праць Й. Сліпого, і його вдруге поставлено перед закритий «суд», на якому він знаменито боронив не лише себе, але й всю Греко-католицьку Церкву на Україні, вважаючи незаконною її ліквідацію в 1946 р.

Ось кілька фрагментів із виступів Й. Сліпого на допитах і перед «судом» (в перекладі із російської на українську мову):

«Експерти вважають, що все, не засноване на принципах матеріалістичної ідеології, є антинауковим і антирадянським, – говорив він передсудом.

Я ніколи не вважав і не вважаю Католицьку Церкву реакційною і ворожою радянському ладові!.. Своїми рукописами я не спрямовував духовенство на створення католицького підпілля, як твердять експерти, бо вважаю, що Католицька Церква існувала і буде існувати до того часу, поки буде існувати її ієрархія та віруючі… Будучи переконаним католиком, я не можу визнати правильним те вчення, яке прагне створити суспільство без Бога… Греко-католицька Церква завжди підпорядковувалась Папі Римському і я, як переконаний католик і віддана йому людина, не можу зрадити його, оскільки він Папа Римський єдиний наслідник Христа-Бога на землі… Греко-католицька Церква єдина і вірна захисниця українського народу і, на мою думку, вона повинна існувати у всій Україні… Я вважаю себе до цих пір головою, митрополитом Греко-католицької Церкви. Я відданий Папі Римському і йому підпорядкований. Я хочу, щоб Греко-католицька Церква в Радянському Союзі була реставрована і щоб духовенство цієї Церкви було об’єднано…» (ст. 38-41).

Як пише О. Мишанич, «вся судова справа Й. Сліпого 1958-1959 pp. звелася до дріб’язкового вияснення шляхів рукописів Й. Сліпого – «Історії Вселенської Церкви на Україні» і пастирських посланій.

17 червня 1959 р. «справедливий» радянський суд засудив 69-річного митрополита на сім років покарання у виправно-трудових таборах.

Хоч цей жорстокий вирок був остаточним і не підлягав оскарженню, радянські судові органи ще кілька разів поверталися до нього не тому, щоб його зменшити, а тому, щоб «виправно-трудові» умови зробити такими, щоб засуджений їх не витримав. У зв’язку з тим, що Й. Сліпий, «відбуваючи покарання, на шлях виправлення не став», Судова Колегія Верховного Суду Української PCР 27 вересня 1962 р. під грифом «Таємно» надіслала в Лаготделєніє № 1 Мордовської АРСР, де в гой час утримувався Й. Сліпий, отаку «Ухвалу»: «Визнати Сліпого Йосифа Івановича особливо небезпечним рецидивістом га визначити йому для відбування покарання виправно-трудову колонію особливого режиму (або лагвідділення особливого режиму). Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає» (ст. 58).

З такої колонії, як відомо, мало хто живим повертався. На щастя, судове свавілля над митрополитом Сліпим стало відомим на Заході. Дипломатичними каналами було порушено справу про його звільнення з табору. Та ж сама Колегія Верховного Суду УРСР, яка 27 вересня 1962 р. де факто засудила Сліпого на смерть, 23 січня 1963 р. його «помилувала», а через три дні він був уже на волі. Більше того, «великодушна» і «гуманна» радянська влада відпустила Й. Сліпого на постійне перебування у Ватикані, тому Ватикані, за зв’язки з яким він стільки страждав.

Друга частина рецензованої брошурки присвячена Берестейській Унії 1596 р. у наукових працях митрополита Йосифа Сліпого. Вона майже повністю побудована на рукописі вище згадуваної «Історії Вселенської Церкви на Україні». Тут О. Мишанич представив Сліпого як надзвичайного глибокого дослідника цієї чи не найважливішої сторінки історії Церкви на Україні. Митрополит Сліпий розглядав унію не як засіб латинізації Церкви, а як шлях до її національного відродження. Факт, що Греко-католицька Церква у Західній Україні до останніх днів залишилася українською, є переконливим свідченням того, що правда на боці Сліпого.

Нововидана праця проф. Олекси Мишанича відповідає всім критеріям наукового видання. Одночасно вона написана надзвичайно живою мовою, гак що і широкий читач прочитає її одним дихом, як зворушливу розповідь про долю людини, яка і в тих найгірших умовах залишилася вірною своїй ідеї. З рецензованої книжки виходить, що кардинал Йосиф Сліпий був і справді святою людиною, однак такою зобразив його не О. Мишанич, а матеріали КГБ. Тому ці матеріяли, перш за все «Історію Вселенської Церкви на Україні» треба видати друком і видати якнайскоріше. Та ще важливішою справою є перевидання і масове поширення на Україні книжки О. Мишанича «Митрополит Йосиф перед судом КГБ», бо голод по такій літературі сьогодні аж занадто великий.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>