«Кохани наш Львуф» або: Незів’ялий польський сентимент до города Львова!

За українською пресою Папа Іван Павло II найменував Апостольського адміністратора в ранзі єпископа для Львівської Архидиєцезії латинського обряду. Новим єпископом став римо-католицький священик Маріян Яворський, професор Папської Теологічної Академії у Кракові. На думку української преси цим найменуванням Папа Іван Павло II підкреслив польські претенсії до княжого городу Львова.

Дальше стверджується, що Апостольський Адміністратор Львова звичайно мешкає тимчасово в Любачеві. Йому підлягають 35 парафій на сьогоднішній польській території. Латинсько-польську Львівську Архидієцезію засновано в 1412 році. На думку автора цієї вістки, польська ієрархія, а тепер Ватикан, не тільки що підтримують церковно-канонічні претенсії на Львів, але ще й масовими способами виховують священиків-біритуалістів латинського і східнього обрядів з метою місіонерства на Сході, як тільки упаде залізна заслона. Українців-католиків Ватикан і польська ієрархія дальше трактують по-мачушиному, не встановлюючи для них єпископства в Польщі. Це виправдовується вказівкою з Москви. Кінцеве зауваження автора таке: цим іменуванням Ватикан показав, що він Москви не боїться!

Вістка цікава, багатомовна, дає ще більше до думання тим, що бажають аналізувати події, які мають пряме відношення до нас, українців, і Помісної Української Католицької Церкви. Хто останніми роками відвідував Львів, той мусів зауважити, що у Львові діє дуже активно римо-католицька катедра (біля Ринку), якою опікується управа міста Львова та до якої на Богослужби приходить багато українців-католиків. Вони не бажають іти на Богослуження до св. Юра, Преображенки, Волоської церкви, свв. Петра і Павла, бо ті церкви є під юрисдикцією патріярха Пімена в Москві. Скільки цих родовитих польськомовних римо-католиків-поляків є у Львові, точно не знаємо. Є однак незаперечним, що в польській катедрі чується українську мову, хоч усі відправи і проповіді є в польській мові.

Що Папа Іван Павло II ще й досьогодні не забуває своїх земляків у Львові — річ зрозуміла і бездискусійна. Куди Папа Іван Павло II не їхав би як голова Римської Церкви, там завжди знаходить своїх братів по крові й вірі, які його вітають живими квітами, до яких він промовляє польською мовою, з якими він разом співає польських пісень. Всюди папа ширить польське ім’я, та навіть у Африці кольоровим брунатним автохтонам проповідував про Польщу, «Солідарність» і з ними пов’язані проблеми. Одним словом, Папа Іван Павло II доказав, що можна і дозволено одночасно бути папою Римської Церкви і польським патріотом, щоб тільки причинитися до світової прослави своєї батьківщини. Одне з другим іде в парі, одне другого зовсім не виключає.

Але те, що стільки тисяч українців-католиків в супер-католицькій Польщі досьогодні нe має свого єпископа, за нашим ствердженням ледве чи дуже турбує сьогодні папу польського роду, як і також переважаюче число римо-католицьких єпископів, що претендують ще сьогодні на титул носіїв християнської культури на сході Европи. Всюди, куди Папа Іван Павло II їде, він промовляє теж і польською мовою. Зате в католицькій Польщі українцям-католикам ледве чи безпечно молитися українською мовою! Владичу катедру в Перемишлі й безліч українських церков пограбовано й передано римо-католикам до користування. Очевидці свідчать про брутальну поведінку поляків з українським єпископом Йосафатом Коциловським при вивозі його на Схід, про варварське трактування українців. Ще правда, що Папа Іван Павло II нераз запевняв нас, що наша незавидна доля лежить йому на серці, що він молиться за нас. Та сумна дійсність каже нам, що не багато дотепер полегшало Українській Католицькій Церкві в Польщі та українським мирянам і священикам, що до неї там належать. Ми віримо, що своїми дипломатичними заходами і силою свого уряду папа-поляк міг би більше причинитися до поліпшення незавидної долі Української Католицької Церкви в Польщі. Ми теж віримо, що папа-поляк зуміє скоріше зм’ягшити закам’янілість своїх братів по крові поляків і допомогти тим, що силою своєї долі чи недолі попали у це суперкатолицьке царство.

Поляки часто-густо мало різняться між собою: чи вони убрані в світську одежу, чи в церковні ризи. Божа заповідь пошани й любови до ближнього, принцип гуманности для них дуже часто тяжкі до зрозуміння та й ще важчі до щоденного практикування. їхні меґальоманійні маячення «од можа до можа» чи віра у месіянізм навернення «рускіх хлопуф на католіцков вярев» так запаморочили польські розуми не тільки у минулому, але ще й тепер багато з них не спроможні реально оцінити своєї політичної ситуації, в якій вони знайшлися, і зрозуміти, що вони є тільки маленьким коліщатком у великій радянській машині, яке крутиться тільки так, як йому накажуть у Москві. Дай, Боже, щоб папа-поляк своїм урядом, рідним словом допоміг полякам у Польщі й у цілому світі зрозуміти й поглибити суть їхнього християнізму. Сьогодні не один з нас, українців, так думає і розуміє, а в першу чергу ті, що особисто відвідали Львів, Польщу, Рим-Ватикан та ближче запізналися з подіями, у центрі яких знайшлися Ватикан, Папа Іван Павло II і східня ватиканська політика. Нам, українцям, треба теж врешті позбутися різних ілюзій, навчитися здорово думати і без сантименту оцінювати події, політичні ускладнення і державно-церковних мужів, бо інакше своєю мудрістю і второпністю уподібнимося дуже до наших сусідів із Заходу..

Зиновій Ґіль,
Трентон, Нью-Джерзі