2014-ий став без перебільшення найважчим роком для України з часу закінчення Другої світової війни. Радянський період був позначений репресіями, переслідуваннями, локальними збройними протистояннями. Але за останні 70 років на нашій землі не було такого масштабного конфлікту із залученням багатьох видів важкого озброєння. Перспектива «кінця історії», про яку писав наприкінці минулого століття Френсіс Фукуяма, сьогодні знову виглядає непевною. Принаймні для українців. Варто було їм стати на захист своїх прав і свобод, як одразу ж запустилися найбрутальніші механізми.
Авторитарні режими не відійшли в минуле, жодні переваги щодо якості життя в умовах ліберальної демократії не змогли розчинити в собі старі російські шовіністичні парадигми. Російський режим і далі замість того, щоби займатися покращенням життя власних громадян, дбати про їхній добробут, заглядає за свої кордони в пошуках нових завоювань. Агресивна пропаганда змусила й самих росіян включитися у цей процес. Спершу анексія Криму, потім масове постачання озброєння, в тому числі важкого, потоки найманців, які заполонили частину двох українських областей, перетворивши 2014 рік для нашої держави на час постійного стресу, трагедій, справжнього героїзму та відданості. Такі часи бувають одночасно періодами великих падінь і піднесень. Українське суспільство виявилося набагато зрілішим від своєї системи державних керівних органів. Ще під час Революції Гідності українці показали високу здатність до самоорганізації та взаємодії. А в часі війни тисячі волонтерів, сотні тисяч небайдужих людей витрачають свій час і гроші на захист держави, на допомогу тим, у кого війна забрала рідний дім. Українські християни взяли на себе чималу частку допомоги всім тим, що відчувають брак коштів, а також ресурсів через розгортання військової операції.
Греко- та римо-католики, православні, протестанти, представники юдейської і мусульманської спільнот усвідомлюють, що захист України, в тому числі її винятковий мультирелігійний ландшафт, це і їхня справа. Щоправда, не всі представники українського православ’я підтримують таку позицію… Але залишимо це на суд історії. Зазвичай буває так: ті, які воліють залишатися осторонь чи, що ще гірше, йти супроти суспільства, в якому живуть, з часом маргіналізуються навіть без сторонньої дії. Таким був 2014 рік. 2015-ий буде не менш важким через різні перешкоди, які доведеться всіма силами долати, але не таким безнадійним, як виглядають тепер ті кілька останніх років перед Революцією Гідності. У нас знову з’явилися мета і наснага, якої нам, як би це парадоксально не звучало, додає сам агресор. І в цьому горнилі твориться нова парадигма України. З’явилися нові герої, нові важливі дати, нові місця пам’яті, навколо яких об’єднується наша свідомість. З’явилися нові сенси, поглибилося розуміння. Але найголовніше – прийшло усвідомлення, що ми всі відповідальні за те, яким буде наш спільний дім Україна.
