Колонка редактора

Церкві ніколи не було чужим питання матеріального становища людей у суспільстві, фінансових гарантій робітників та загалом соціальної справедливості. Вже в перших віках християнства зустрічаємо висловлювання отців Церкви на цю тему. Соціальною тематикою переповнені проповіді одного з найбільш шанованих святих Східної Церкви Івана Золотоустого. В модерний час вчення Католицької Церкви стосовно праці, оплати і матеріального забезпечення людей відкриває революційна енцикліка Папи Лева XIII «Rerum Novarum» (1891 р.). Цей епохальний документ продовжує надихати соціальну думку Церкви. Його відлунням стали енцикліки наступників Лева XIII – Пія XI «Quadragesimo Anno» (1931 р.), Івана XXIII «Mater et Magistra» (1961 р.) та Івана Павла II «Laborem Exercens» (1981 р.) і «Centesimus Annus» (1991 р.). В Україні суголосно з Папою Левом соціальне вчення розвивав Митрополит Андрей Шептицький, думка якого була не менш актуальною і вчасною для українських реалій, аніж вчення римського єпископа. Ця традиція була продовжена і його наступниками, найбільше після виходу УГКЦ з підпілля. ХХ століття було також позначене небувалим зростом соціальної тематики в богослов’ї, в латиноамериканському контексті зародилася «теологія визволення », відправною точкою якої стало прочитання Євангелія очима бідної та пригнобленої людини. Попри всі зауваги до марксистських елементів цієї теології нині більшість її постулатів визнані цілком правовірними. Не слід забувати і те, що «отці-засновники» Європейського Союзу Робер Шуман, Конрад Аденауер і Альчіде де Ґаспарі в своїх ініціативах спирались великою мірою на католицьке соціальне вчення. Для всіх трьох енцикліка Папи Лева XIII «Rerum Novarum» була важливим соціальним документом для побудови нового поствоєнного європейського простору. Європа, казав Шуман, «це структура узагальненої демократії в християнському розумінні цього слова». Тема соціальної справедливості є однією з провідних царин понтифікату Папи Франциска. В одному з перших своїх виступів він сказав, що хоче бачити «бідну Церкву для бідних людей», оскільки сам виходець з тієї частини світу, де бідність – стан більшості населення. Бідність, яку не слід плутати з євангельською чеснотою добровільної убогості, є ненормальним станом для людини, який тягне за собою велику кількість соціальних негараздів і лих. Стан бідності, в який не зі своєї волі потрапляє величезна кількість людей, є порушенням їхньої гідності. Тож соціальне питання не було чужим і учасникам української Революції Гідності – займало левову частку в цілому протестному дискурсі. За останніми даними ООН, майже 80% громадян України живуть за межею бідності. Це підсилюється тим, що українська бідність – це «бідність працюючих людей». Більшість цих людей, які мають змогу витрачати на своє життя і життя своїх рідних суму приблизно таку ж, яку витрачають громадяни бідних африканських країн, працюють, і часто дуже важко. Проте так і не отримують зарплатні, аби забезпечити собі гідне життя бодай на базовому рівні, достойному людини. Це становить чималий виклик для Церкви, яка покликана продовжувати місію Христа в усіх ділянках людського буття. Не щоб спробувати побудувати Царство Боже на Землі, а щоб бодай зробити це життя більш гідним дітей Божих. 

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt