Колонка редактора

Впродовж останнього року на сторінках «Патріярхату» ми частували читачів цікавими фактами з життя праведного Андрея Шептицького: Шептицький і греко-католики Маньчжурії, Митрополит Андрей і Близький Схід, паломництво галичан на Святу Землю1906 року… Метою цього було відійти від «плакатного» Шептицького і показати хоча б трошки його багатогранність. Бо видається, що й на 150-ий рік з дня народження Митрополит залишається малознаним для широкого загалу. Звісно, є певне уявлення про нього і про його діяльність, але майже невідомими є різноманітні подробиці його життя, які якраз і дають змогу зрозуміти цю велику людину, відчути її щонайкраще.

Подарунком на цей рік стала книга «Митрополит Андрей Шептицький» Кирила Королевського (о. Жан Франсуа Жозеф Шарон), яка побачила світ у видавництві «Свічадо». Можете вважати це рекламою, але, на моє щире переконання, це та книга, яку повинен прочитати кожен, хто цікавиться українською християнською (і не лише християнською) культурою. Уже мовчу про греко-католиків, українців загалом і галичан зокрема. Коли читаєш цю книжку, складається враження, що серце автора б’ється в унісон із серцем головного героя. Її варто читати не лише заради знання історії, але й заради сьогодення. Щоб зрозуміти краще нинішній час, треба добре розуміти і робити висновки з минулого. Про Шептицького і про сьогодення говорити дуже легко. Бо коли читаєш його праці, то видається, що нічого не змінилося з того часу, коли він їх писав: зовнішня агресія, політичні чвари, спалах бездумного радикалізму, суспільна дезорієнтація, моральна деградація, необхідність оновлення церковного життя, соціальне питання…

Соціальне вчення, зі слів відомого українського протестантського богослова і філософа Михайла Черенкова, є сьогодні theologia prima. І знову Шептицький… Соціальне питання було серед пріоритетних у його «програмі». Він поставив його на такий рівень, якого поки що не зміг сягнути жоден український християнський діяч чи мислитель. Ця тема не вибуває з пріоритетів цілої Вселенської Церкви ось уже півтора століття. І Папа Франциск, якому присвячена одна зі статей цього номера, уже вкотре підсилив його своїми палкими виступами та заявами. Це без перебільшення є одним із ключових питань, бо стосується нашого співжиття у межах суспільств чи суспільства. Воно стосується отого важливого – «люби ближнього, як самого себе». Чим є суспільство? Лише суспільним договором чи чимось більшим? Може, людська спільнота – суспільство, як і сім’я, має глибший вимір у задумі Божому, аніж взаємовигідне партнерство? Ці питання вже тепер гостро постали перед українським суспільством, яке не має доброї і тривалої традиції міркувань над ними і сьогодні перебуває в дезорієнтованому стані щодо того, куди, властиво, йти. Воно інтуїтивно намацує цей шлях, без попереднього обмірковування та випрацювання необхідних ідей. Шептицький – це той автор, без якого такі роздуми не зможуть обійтись. І наостанок: Папа Франциск підписав декрет, який підсумував один із останніх етапів проголошення святим нашого Митрополита. Для нас усіх це черговий заклик посилити молитви за прославу. Вже скоро…

Свіжий номер

5 (492) 2022 OBKLADYNKA_sajt